Добу Директорії Української Народної Республіки вважають третьою фазою української державності, яка розпочалася після усунення гетьмана Павла Скоропадського, пише сайт yes-rivne.com.ua.
Передісторія
Після повалення гетьманського режиму Директорія мала складне міжнародне становище. Територія України з усіх боків була оточена військовими силами ворогів. З півночі та сходу в наступ йшли більшовицькі війська, з північно-західної частини – утворився польський фронт, на Донщині сформована білогвардійська Добровольча Армія генерала Антона Денікіна, за Дністром були румуни, а з півдня на рубежі Одеса – Миколаїв загроза була від французько-грецького десанту, який з кінця грудня 1918 року по січень 1919 року вже захопив південно-західну частину України.
Держави Антанти бажали повалити більшовицьку владу і відновити монархічну Росію.
На початку грудня 1918 року червоні війська під гаслом «допомоги радянському уряду України» з території Курська почали воєнні операції проти УНР. Більшовикам вдалося захопити Лівобережжя України та підступити до Києва.
5 лютого 1919 року український уряд змушений був залишити Київ та переїхати до Вінниці.
Уряд УНР опинився між двох вогнів: більшовиками та державами Антанти. З кимось з них потрібно було домовлятися.
Голова уряду УНР Володимир Чехівський спробував порозумітися з Москвою, проте ця спроба виявилася провальною.
Більшість представників партій і членів уряду УНР зайняли протибільшовицьку позицію та погодилися на пошук звʼязків з державами Антанти. Така позиція була висунута Симоном Петлюрою.
11 лютого 1919 року Володимир Винниченко зрікається головування в Директорії і його місце займає Симон Петлюра.
Мета та причини приїзду до Рівного
25 березня 1919 року Симон Петлюра прибув у Рівне. Рішення про тимчасове перебування уряду в Рівному керівник УНР прийняв зважаючи на важку ситуацію, що склалася на фронтах для Української Народної Республіки.
Як писала тогочасна рівненська преса, Симон Петлюра сподівався, що Рівне на якийсь період стане столицею, адже сюди переміщувалися всі міністерства з Директорією і саме тут він планував повторно розпочати організацію державного життя.
Вже 31 березня 1919 року в Рівне переїжджають такі міністерства:
- закордонних справ;
- Державного контролю;
- внутрішніх справ;
- морських справ;
- земельних відносин;
- єврейських справ;
- фінансів;
- культів;
- торгу й промисловості;
- здоровʼя;
- праці:
- преси та інформації;
- освіти;
- юстиції;
- народного господарства;
- харчових справ.
З історичних документів, що збереглися в архівах, маємо інформацію про те, за якими адресами у Рівному розміщувались офіційні органи Української Народної Республіки.
Так, на вулиці Гоголівській (теперішня Симона Петлюри) у будинку Вігдоровича перший поверх займала Державна канцелярія.
Будинок міської єврейської початкової школи імені Переця став прихистком для Міністерства закордонних справ УНР. У замку князів Любомирських, що колись був на вулиці Замковій, розмістилася Головна слідча комісія. Управа Головного штабу перебувала в приміщенні жіночої гімназії по вулиці Думській. Міністерству освіти виділили приміщення реальної школи, а Міністерству юстиції – приміщення зʼїзду мирових суддів. В готелі «Версаль», що розташовувався на вулиці Шосейній, розмістилася Канцелярія військового міністерства.
Безпосередньо Директорія на чолі з Симоном Петлюрою лишалася у Здолбунові, адже там була краща залізнична розвʼязка, ніж у Рівному. Також у Здолбунові функціонувало «Інформаційне бюро Армії УНР».
Новий склад уряду
Серед військових наростало невдоволення діяльністю уряду С. Остапенка, адже низка міністрів не перебувала на місцях. Крім того, переговори уряду УНР з представниками держав Антанти не дали жодних результатів.
Неефективна робота уряду С. Остапенка змусила членів Директорії, С. Петлюру й А. Макаренка сформувати новий уряд. Таким чином, наказом ч. 133-а Директорії Української Народної Республіки від 9 квітня 1919 року уряд на чолі з Головою ради міністрів Сергієм Остапенком був відправлений у відставку.
А наказом ч. 134 від 9 квітня 1919 року Головою Ради Народних Міністрів, а також міністром фінансів було призначено Бориса Мартоса. Цим же наказом заступником Бориса Мартоса і міністром юстиції було призначено Андрія Лівицького, міністром земельних справ – Миколу Ковалевського, міністром внутрішніх справ – Ісаака Мазепу та виконувачем обов’язки військового міністра – Григорія Сиротенка.
Аби уникнути непорозумінь в політиці, що проводилась урядом УНР, перше, що було зроблено новим урядом, – це проголошено 12 квітня 1919 року у Рівному декларацію, яка була підписана членами уряду, а від Директорії – С. Петлюрою та А. Макаренком.
В декларації йшлося про те, що Україна має двох ворогів – російських більшовиків та поляків, які одночасно здійснюють наступ на територію країни. Також цим документом закликали все трудове населення України ставати до оборони земель.
Переворот
У Рівному досить довгий час перебував штаб та частина підрозділів Північної групи військ армії Української Народної Республіки, які перебували у стадії формування, через що не брали участі в боях. Очолював підрозділи Північної групи військ отаман Володимир Оскілко, який також був одним із керівників Української партії соціалістів-самостійників.
Відносини штабу та Північної групи військ з новим урядом УНР були не найкращими. Командувач В. Оскілко не виконав наказ головного командування та не виступив на фронт. Після чергової відмови В. Оскілка вирушати на фронт 28 квітня 1919 року його звільняють з посади командувача Північною групою Дієвої армії УНР. На його місце було призначено полковника Желіховського.
29 квітня 1919 року Володимир Оскілко за підтримки членів Української партії соціалістів-самостійників здійснює переворот.
Члени уряду, які перебували у Рівному, були заарештовані В. Оскілком та поміщені у вагон на залізничній станції. А сам Володимир Оскілко проголосив себе новим «Головнокомандувачем усіма озброєними силами Наддніпрянської України».
Про бунт, який планував Володимир Оскілко, Симон Петлюра знав заздалегідь, тому ним було вжито необхідних заходів щодо звільнення членів уряду УНР.
Володимир Оскілко пояснював свій вчинок тим, що вважав помилкою протистояти одночасно двом ворогам – полякам та більшовикам. На його думку, слід було дійти згоди з поляками та, об’єднавшись, разом завдати удару більшовикам.
Проте більшість вважали такі дії Володимира Оскілка авантюрою, яка призвела до “рівненської катастрофи”. Саме через те, що він не виконав накази головного командування та не відправив на фронт військо, наступ більшовиків не вдалося зупинити.
Володимиру Оскілку вдалося втекти, а 12 травня 1919 року він здався полякам.
Після такого невдалого перевороту 1 травня 1919 року у Рівному відбулася масштабна маніфестація на підтримку Директорії та чинного уряду Української Народної Республіки.
А вже 5 травня 1919 року уряду УНР довелося залишати Рівне через те, що ворог наближався до міста.
Луцьк Українською Народною Республікою було втрачено 16 травня 1919 року. Його захопили поляки, вщент розбивши Холмську групу.
А 24 травня 1919 року місто Рівне захопили війська Новгород-Сіверської бригади 1-ї української радянської дивізії.
В Рівному було встановлено органи радянської влади. Велику кількість української інтелігенції Рівного було знищено чекістами.
Хоч і на короткий час, проте Рівному вдалося бути в епіцентрі важливих історичних подій становлення нашої української державності.