До вересня 1939 року мешканці Рівного та області вільно відзначали релігійні свята. Однак після того, як 17 вересня 1939 року Червона Армія анексувала західноукраїнські землі, включно і з Рівненщиною, подальше життя мешканців нашого краю змінилося назавжди. Зміни не оминули й релігійне життя, адже, як відомо, Радянський Союз проголошував себе атеїстичною державою. Для партійної номенклатури «Бога не було», а атеїстична пропаганда просочувалася у всі сфери суспільного життя, пише yes-rivne.com.ua.
З приходом «совєтів» Різдво та Великдень стали для рівнян та мешканців області забороненими та підпільними святами. Втім, мешканці нашого краю попри страх попастися на очі комсомольським активістам дорогою до храму, все ж відвідували місця для молитви. В матеріалі розповідаємо про те, як рівняни та жителі області святкували «заборонений» Великдень за часів радянської влади.
«Робочий» Великдень і засідки біля храмів
Як відомо, в Радянському Союзі атеїзм був частиною державної ідеології. Після встановлення на Рівненщині радянської влади, було оголошено антирелігійну кампанію. Комуністи намагалися викорінити будь-які народні традиції пов’язані з християнськими святами. А в середніх та вищих навчальних закладах запроваджувався курс «Основи наукового атеїзму».
Забороненим для рівнян та жителів області стало одне із найбільших християнських свят – Воскресіння Христове. За радянської влади Великдень часто проголошувався робочим днем, особливо, якщо він випадав на 1 травня. Влаштовувалися так звані «пасхальні суботники» та «недільники», під час яких мешканці області безоплатно виконували різноманітні роботи. Наприклад, садили дерева, замітали вулиці, облаштовували парки тощо. А до тих, хто намагався з якихось причин відпроситися додому ставилися підозріло.
Піти до церкви у великодню ніч було зась. У 1950-1970-ті роки партійні працівники та комсомольські активісти влаштовували справжні засідки біля храмів Рівненщини. Дітей та батьків, які з кошиками йшли до храмів святити великодні смаколики, буквально виловлювали. Тих, хто попався могли виключити з партії та комсомолу, а також присоромити під час комсомольських і трудових зборів та на піонерських лінійках. Частими були випадки, коли школярів-рівнян, які відвідували всенічне богослужіння на Великдень, висміювали в шкільних стінгазетах та лякали виключенням з піонерів.
Та попри це переважна більшість мешканців Рівного та області продовжували шанувати та дотримуватися великодніх традицій: випікали та прикрашали паски, фарбували яйця та йшли до храмів у великодню ніч. Людей біля храмів було немало, можливо, це і додавало їм сміливості та впевненості.
До прикладу, в 60-70-х роках XX століття рівненські храми у великодню ніч відвідувало від 700 до 1,5 тис. віруючих. На той момент існувало три храми – Свято-Воскресенський собор (був закритий у 1963 році та відновив роботу у 80-х роках XX ст.), кладовищенська Миколаївська церква та Успенська церква. В різні роки в церквах Рівного на Великдень могло зібратися й декілька тисяч християн.
Особливо радянську владу непокоїв той факт, що богослужіння відвідувала молодь – юні мешканці Рівненщини йшли до храмів самі, або ж разом з батьками та дідусями й бабусями. Ось, наприклад, про що повідомляв у 1971 році тодішній уповноважений у справах релігії:
«Всеношна служба в церквах проводиться з особливим підйомом, що дуже впливає на молодь. Молоді пари ходять біля церков цілу ніч, при чому це не тільки не засуджується батьками, а навпаки, заохочується. Так, в пасхальну ніч, в Дубенському Соборі о 12 ночі, перед початком пасхальної служби молоді з училищ і технікумів міста було до 30% загальної місткості собору».
Витіснити Великдень зі святкового календаря «совєтам» не вдалося
Попри всілякі методи перешкод та заборон, радянській владі не вдалося витіснити Великдень зі святкового календаря та сердець жителів Рівненської області. Мешканці нашого краю навіть звикли святкувати Воскресіння Христове потайки. А рівняни, які мали родичів в селах, їхали на Великдень саме туди, адже сільська комуністична влада, на відміну від міських партійних діячів, була більш поблажливою.
Попри те, що на початку 1980-х років на засіданні Президії Верховної Ради УРСР було прийнято заклик: «активніше протидіяти способам ідеалізації застарілих звичаїв, всемірно розвивати нові радянські традиції та обряди», боротьба з релігійними святами все більше перетворювалася на профанацію.
А деякі партійні діячі області і самі випікали паски, хрестили дітей, купували їм хрестики. Щоправда, не афішували цього, а для людського ока сповідували доктрину партії.
Відкрито святкувати Великдень рівняни почали ще в 1989 році, коли найбільшу православну святиню міста – Свято-Воскресенський собор повернули громаді. Офіційно ж Великдень та інші релігійні свята повернулися в український державний календар в 1991 році – після проголошення Україною незалежності.