В історії кожного народу є сторінки, які боляче згадувати. Події, які радянська пропаганда називала “золотим вереснем”, нагадують нам про високу ціну свободи, про те, що мова, віра, традиції, власна думка та освіченість ставали тим, за що українцям доводилося відчайдушно боротися, пише yes-rivne.com.ua. Репресивна машина СРСР не знала жалю: її жертвами ставали не лише звичайні громадяни, а й талановиті, відомі рівняни, чиї долі було зламано безповоротно. Історія рівненської родини Негребецьких – трагедія, яку архіви приховували десятиліттями.
Золотий чи кривавий вересень?
Радянська влада ознаменувала події осені 1939 року “золотим вереснем”, хоча для багатьох рівнян він став чорним. Сталінські репресії торкнулися кожного, хто був власником будь-яких підприємств, жив у багатому будинку, був колишнім урядовцем, мав авторитет у громаді або належав до інтелігенції.
Частина населення Рівного спочатку була доброзичливо налаштована до приходу Червоної армії у місто, але такі настрої тривали в суспільстві недовго. Загарбники з кривавими зорями на кашкетах і прапорами в руках такого ж кольору увійшли до міста з боку Здолбунова, вулицею Чорновола. Вони замінили вишуканих та елегантних польських військових, на тлі яких самі виглядали обірванцями.
“Золотий вересень” почався із заборони всіх колишніх українських політичних партій, громадських, культурних, наукових, промислових товариств. А далі почалися масові арешти та депортації всіх потенційних “ворогів народу”, серед яких міг опинитися як звичайний вчитель, так і місцевий священник.
Історія подружжя Негребецьких
Микола Негребецький – одна із найголовніших постатей українського визвольного руху першої половини XX століття. Він народився у Рівному у 1897 році, разом з братами воював у армії УНР. Крім того, Микола Негребецький брав участь у Другому зимовому поході на Київ. Після 1921 року, коли частина роз’єднаної України опинилася у складі Польщі, він продовжував мріяти про суверенну державу.
У Рівному Микола долучився до українських національних структур, зокрема, до повітового комітету Української народно-демократичної організації та до Фронту Національної єдності. Працював у читальні “Рідна хата” і не раз був заарештований польською владою за свої переконання.
Дружина Негребецького, Ніна, була дуже відомою жінкою у Рівному. Містяни знали її як активну громадську діячку, членкиню “Союзу українок” та талановиту модистку. Подейкували, до неї за сукнями приїжджали навіть панянки з Варшави.
Ніна Негребецька була людиною з великим серцем. Вона організовувала курси крою та шиття для жінок, долучалася до фінансової підтримки малозабезпечених родин, рівненських шкіл та садочків, брала участь у розвитку культури рідного Рівного. За це радянська влада оголосила її ворогом народу.
У перші місяці радянської “визвольної” кампанії, відомої як “золотий вересень”, у Рівному розпочалися так звані “чистки”. Невдовзі з міста зникла родина Негребецьких. Історію подружжя розповіла їхня донька Наталя.
Холодної осінньої ночі до будинку Негребецьких вдерлися військові та спершу вивели Миколу, а потім наказали Ніні з дітьми збирати речі. Сім’ю разом із сестрою Ніни, Валентиною, яка прийшла до них у гості, посадили в машину та повезли в невідомому напрямку.
Подружжя розлучили. Миколу Негребецького звинуватили у “контрреволюційній націоналістичній діяльності” та засудили до восьми років ув’язнення у ГУЛАЗі. А його родина опинилася у якомусь приміщенні в районі Грабника, куди звозили сім’ї засуджених з різних куточків Рівного. Старих, хворих, дітей довго перевіряли за списками, а потім посадили в холодні та брудні вагони потягу з гратами на вікнах. Так дружина Миколи Негребецького з дітьми та сестрою опинилися в Казахстані.
На засланні родина жила у нелюдських умовах. Їх висадили просто серед степу, дозволивши жити в сараї. Спілкуватися з місцевими рівнянам заборонили, але їх врятувала стара німкеня, яку переселили сюди раніше. Вона забезпечила сім’ю Негребецьких дахом над головою, а на їжу Ніна заробляла власними силами, шиючи одяг для фронту. Ця робота була виснажливою, матеріалів для пошиття одягу не вистачало, невиконання норми каралося, але іншого виходу жінка не мала. Сестра Ніни – Валентина – померла на засланні.
У засланні найбільше дошкуляв голод. Дітям після школи видавали жом, яким годували свиней, але цього було замало. Тоді Ніна наважилася на відчайдушний крок і, щоб врятувати хоча б одну доньку, нелегально переправила Наталку в Україну.
Повернення до Рівного та повторний арешт
Наталя Негребецька ще дитиною здійснила самостійну втечу із заслання, подолавши понад 10 тисяч кілометрів, щоб дістатися до рідного Рівного. Згодом щасливий випадок дозволив повернутися і її матері з сестрою, але щастя тривало недовго. Від голоду, стресу та виснаження Ніна захворіла на туберкульоз і померла у Рівному у 1947 році.
У 1948 вся родина знову зазнала репресій за підозру в антирадянській діяльності. Наталю засудили на 6 років, її сестру Людмилу – на 10. Їх катували, тримали в карцерах, змушували до важкої фізичної праці в таборах Сибіру й Комі.
Наталя повернулася до Рівного лише у 1990-х роках, щоб поділитися своїми важливими спогадами.