Історія українського народу сповнена болю, який постійно намагалися заглушити чи просто викреслити з минулого, але він нікуди не зникає. Його відлуння зберігається у родинних переказах, старих фотографіях і втраченій пам’яті про рідних. Операція “Вісла” – одна із найтрагічніших сторінок історії ХХ століття. Вона про те, як тисячі українців за одну мить втратили рідні домівки, ідентичність, майбутнє на батьківщині. Торкнулася ця трагедія і величезної кількості рівненських родин, пише yes-rivne.com.ua.
Як це було?
У вересні 1944 року радянський Комітет Національного визволення Польщі та УРСР уклали угоду про взаємний обмін населенням: українського – з території Польщі до УРСР, польського – з території України до Польщі. За підрахунками істориків, внаслідок цієї операції рідні домівки втратили понад 500 тисяч українців. Офіційною причиною такого переселення була “ліквідація українського підпілля”, зокрема УПА, але насправді прихованою метою було знищення української культури, громади та ідентичності.
Депортовані розповідали, що операція “Вісла” мала насильницький характер. Військові дотримувалися однієї тактики: оточували села щільним кільцем на світанку і оголошували список людей, яким треба виїжджати. На збори давали не більше двох годин, забирати дозволяли особисті речі, харчі, худобу, запаси збіжжя та картоплі.
Потім людей разом з худобою вантажили у товарні вагони і везли на схід. Умови у потязі були жахливими, а дорога займала майже два тижні. Без належного харчування, води, в умовах антисанітарії люди часто хворіли, а деякі навіть не витримували такі поїздки і помирали. Вивозили цілі села, а потім сусідів-односельців розлучали, розкидаючи по Сходу та Півдню України.
Депортовані на Рівненщину згодом обживалися на новому місці. Це були працьовиті люди, загартовані тяжкою роботою у колгоспах та війною. Вони будували ошатні будинки та сумлінно працювали. Складно знайти приватний сектор забудови на Рівненщині, де не жили б нащадки родин колишніх депортованих з-за Бугу українців. Рівняни називали їх “переселенцями” або “холмщаками”.
Представники родин, які стали жертвами насильницької депортації, на Рівненщині об’єднуються в громадські організації “Холмщина” та “Суспільно-громадське товариство Забужжя”. Болючі спогади про втрату рідної домівки передаються в цих родинах з покоління в покоління.
Рівненський історик про депортацію своєї родини
Історик з Рівного Петро Куделя є головою товариства “Забужжя”, а його родина стала однією з численних жертв примусової депортації. Він розповів, що операція “Вісла” мала на меті розпорошення української спільноти. Мешканців Рівненщини примусово переселяли на північно-західні польські території, які до 1945 року були під окупацією Німеччини.
Батька Петра Куделі переселили в УРСР у 1945 році, а його дядька примусово перевезли на північ Польщі. Пан Петро із сумом згадує, яким було батьківське село і яким воно стало після багатьох років. Він розповів, що колись там було понад 200 хатин, а після депортації залишилося лише 17. Українців там немає, вони всі – асимілювалися. Зруйнована й хата родини Куделя. Сади, які колись буйно цвіли, викорчувані, поля – переорані, навколо панує тиша й спокій. Для когось це буде приємною атмосферою, а для когось нагадуванням про той біль, який принесла радянська влада на наші землі. Тисячі зруйнованих людських доль ховаються за мовчазними пейзажами одного з найменших сіл на Рівненщині.
Петро Куделя зазначив, що у 2007 році український та польський президенти засудили операцію “Вісла” і назвали її такою, що суперечить базовим правам людини. Деякі з польських істориків також стверджують, що під час цієї операції були порушені права людини, але після 2007 року на міжнародному рівні це питання не обговорювалося.