Злочинний світ старого Рівного мав свої неписані закони. Поліцейські звіти XIX століття рясніли історіями про крадіїв, порушників правопорядку, шахраїв та вбивць, які, зрештою, опинялися у місцевій в’язниці. За її високими мурами вирувало життя тих, хто ніс покарання за свої помилки: рівненські в’язні навчалися, працювали у кравецькій майстерні, а бувало й бунтували – через жахливі умови та прагнення волі. Історія рівненської в’язниці після стількох років – тихе нагадування про те, що за кожною зі старих споруд ховаються такі різні людські долі, пише yes-rivne.com.ua.
Навчання, робота та заколоти: із життя в’язнів у Рівному
Про історію в’язниці, яка функціонувала у Рівному багато років тому, розповів історик з Волині Олег Разиграєв. Він є доктором історичних наук, доцентом, професором кафедри всесвітньої історії Волинського національного університету імені Лесі Українки. Також Олег Разиграєв є автором понад 140 наукових робіт, а серед його дослідницьких інтересів – історія України та Польщі у XX столітті та правоохоронна система Волині й Східної Галичини.
В’язницю у Рівному збудували у середині XIX століття на вулиці В’язничній, яку містяни знають як вулицю Пушкіна. При польській владі на початку 1920-х років вона була розрахована на утримання 120 людей. Щоправда, їхня кількість постійно перевищувала цей ліміт.
Станом на липень 1934 року у стінах виправного закладу відбувало покарання 520 людей, і, звісно, від цього умови там були нестерпними. На відкритій лекції Олег Разиграєв зазначив, що ув’язнені часто вчиняли заколоти, а декому навіть вдавалося втекти. Найлегше самовільно покинути в’язницю було під час виконання певних робіт поза тюремними мурами. Найчастіше це траплялося, коли в’язні прибирали територію, а охорона ставала менш пильною. Злочинці скаржилися на жорстокий тюремний режим і виявляли своє невдоволення діями: нищили камери, інвентар, вибивали шибки та двері, що дозволяло їм вибігати в коридор і полегшувало втечу.
Рівненський виправний заклад належав до другого класу в’язниць, тобто там перебували засуджені від одного до трьох років ув’язнення. Там також опинялися люди, які були під слідством. Історик розповів, що рівненська в’язниця мала шпиталь, де лікар працював разом із фельдшером, та каплицю, куди в’язні могли прийти помолитися.
Навіть попри жахливі умови проживання, про навчання у в’язниці Рівного не забували. Цікаво, що разом з ув’язненими освіту могли отримувати й працівники виправного закладу. Також за бажанням рівненські в’язні могли працювати, адже у міжвоєнний період у закладі діяла кравецька майстерня. Пізніше радянська влада облаштувала на тому місці швейну фабрику.
В’язниця у період війни та після неї
У старій рівненській в’язниці, яка колись була місцем для справжніх в’язнів, у роки Другої світової війни розгорталися дуже трагічні події. Нацисти піддавали там тортурам та жорстоко знищили тисячі рівнян, які були патріотами свого краю, а також містян єврейського походження.
Після розбудови Рівного в’язниця, яка, до речі, на момент свого заснування була найвищою спорудою міста, опинилася у самому його центрі. Навколо почали “виростати” багатоповерхові будинки. Однією з найперших новобудов біля в’язниці став двоповерховий будинок родини Подобедів, який хоч і змінив свій вигляд, проте вцілів після стількох років. Відомий нащадок цієї родини – видатний рівненський лікар Борис Квашенко.
На місці колишньої в’язниці та катівні нові власники розмістили торгово-розважальний центр. Прогулюючись поряд з цим місцем або заходячи сюди до магазинів, мало хто знає, що колись під цими стінами лунали крики, молитви та розгорталися історичні події. В’язниця Рівного залишилася в історії нашого міста як символ страждань, але водночас незламності українського духу.