Гурби – місце найбільшої битви воїнів УПА з військами НКВС

Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що було створене 14 жовтня 1942 року за рішенням Організації українських націоналістів. Повстанці вели партизанську війну цілих дванадцять років, пише сайт yes-rivne.com.ua.

Два вороги

Ідея створення Української повстанської армії полягала у захисті мирного українського населення від німецьких окупаційних військ, а також з метою протистояння жорстокому режиму радянської влади.

По суті, Українська повстанська армія під час Другої світової війни вела одночасну боротьбу з двома своїми ворогами – німецькими окупантами та згодом з СРСР.

УПА вели боротьбу за створення самостійної соборної незалежної української держави з усіма етнічними землями у її складі. 

Керівництво Української повстанської армії планувало масштабне повстання після того, як у важкій боротьбі німецькі окупанти та комуністичний СРСР одне одного виснажать.

З травня по листопад 1943 року головним командиром Української повстанської армії був Дмитро Клячківський, а з 1944 по 1950 рр. –  активний діяч Організації українських націоналістів (ОУН) Роман Шухевич. Останні чотири роки діяльності УПА її керівником був Василь Кук.

Українська повстанська армія нараховувала у своєму складі більш як пів мільйона осіб з-поміж українців, євреїв, росіян та бійців інших національних меншин.

Для УПА була характерна партизанська тактика. Озброєння, що мали повстанці, було переважно трофейним (німецьким, радянським, угорським).

Німецькі окупаційні війська визнавали діяльність УПА як антигітлерівську. Натомість радянська влада активно пропагувала, що українські повстанці працюють на гітлерівську Німеччину.

В архівах збереглось чимало документів, що свідчать про напади частин УПА на військові підрозділи німців, які тривали до серпня 1944 року. 

Лише у 2015 році воїнам Української повстанської армії було надано статус борців за незалежність та прийнято закон, відповідно до якого їм надавався статус учасника бойових дій.

Причини сутички

Історики називають дві причини, наслідком яких стали бойові сутички під Гурбами:

• замах бійців УПА на командувача 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна, який було здійснено 29 лютого 1944 року на Рівненщині. Під час бою генерал отримав важкі поранення, що згодом призвели до смерті. У зв’язку зі смертю Миколи Ватутіна проти українських повстанців було розпочато широкомасштабну каральну операцію;
• масштабна мобілізаційна кампанія в західній частині України. Лише з Рівненської області до мобілізаційних пунктів було відправлено десять тисяч осіб. Сама мобілізація до лав Червоної армії на Рівненщині розпочалася 1 березня 1944 року. Українські повстанці робили неодноразові спроби зі зриву мобілізаційних заходів, адже вони були зацікавлені в збереженні людського ресурсу з метою поповнення своїх повстанських загонів.

Напередодні

Активні військові наступальні дії радянських військ за звільнення українських земель від нацистських загарбників продовжувалися впродовж 1943-1944 років. 

Звільнення всієї території України завершилося в жовтні 1944 року Карпатсько-Ужгородською операцією, в ході якої Червона армія звільнила від окупантів місто Ужгород та інші населенні пункти Закарпаття, а також вийшла на сучасні кордони України.

У квітні 1944 року радянсько-німецький фронт розділив Волинь та Галичину так, що частина території УПА-Північ (Полісся, Волинь) була зайнята радянськими військами, а на території крайової групи УПА-Південь вже розміщувалася радянська адміністрація.

На місцевості між Рівненською та Тернопільською областями було розміщено низку вишкільних баз воєнного округу УПА “Богун”, а також інших підрозділів УПА-Південь.

З відходом німецьких військ західніше Рівненщини, в тилу Червоної армії опинилося чимало підрозділів Української повстанської армії, яким радянські війська відрізали комунікації та шляхи до відступу.

Саме тоді радянські війська спланували масштабний наступ, який з історії більше відомий як бій під Гурбами. Відповідно до документів НКВС його інша назва – Кременецька військова операція.

Нерівні сили

21 квітня 1944 року НКВС біля урочища Гурби почав наступальну операцію. Впродовж двох днів вони оточили точевицький і дерманський ліси, де і розпочалися перші сутички вояків Української повстанської армії та підрозділів НКВС.

Проти військ НКВС виступали:

• південна група УПА-Північ “Богун” під командуванням Петра Олійника (“Енея”);
• з’єднання “Холодний Яр” УПА-Південь під командуванням Василя Кука (“Леміша”).

Як свідчать історичні джерела, загальна кількість українських повстанців становила близько п’яти тисяч бійців, при чому не кожен мав зброю. Південна група УПА мала кілька мінометних ланок та дві батареї гармат.

У підрозділів НКВС була значна перевага: загальна кількість солдат становила близько тридцяти тисяч осіб, були також п’ятнадцять легких танків, бронепоїзди, кіннота, а також авіація, яка виконувала розвідувальні функції.

Важкі фронтальні оборонні бої, які українські повстанці змушені були вести під час наступу підрозділів НКВС, мали перемінний успіх. 

В цілому відбулося двадцять шість бойових зіткнень. Деякі з таких боїв тривали від восьми до одинадцяти годин.

Бій закінчився тактичною перемогою військ НКВС та виходом українських повстанців з оточення.

По закінченню бою НКВС були спалені села Гурби та Антонівці, а жителі цих сіл вивезені. 

Достеменно невідомо, яка кількість цивільного населення та військових при цьому загинула.

Не здаватися та перемагати

Бій під Гурбами ще називають спартанським, через нерівні сили українських повстанців з противником.

Радянське командування вважали операцію успішною, адже на їх думку, вони змогли розбити загони УПА. Проте їм не вдалося вибити українських повстанців з оборонних позицій та витіснити їх з лісів на відкритий простір, щоб знищити. Тож українські повстанці продовжили здійснювати свою підпільну роботу в Центральній та Західній частині України.

Під час операції воїни УПА знищили близько тисячі радянських солдатів, кілька сотень з яких померли від отриманих поранень. 

Під  час тих страшних боїв загинуло чимало й українських повстанців, близько ста осіб було взято в полон, яких стратили після тяжких катувань. Щоб не потрапити в полон, деякі чотові та сотники наклали на себе руки.

Разом з тим, повстанці вважали бій під Гурбами хоч і трагічним для себе, проте переможним, адже було збережено дієздатні сили Української повстанської армії.

Після таких важких боїв керівництвом українських повстанців було змінено тактику ведення війни – вони почали діяти малими загонами, що на деякий час себе виправдало.

Також після боїв під Гурбами населення Західної частини України зазнало хвилі арештів та розстрілів.

Бій під Гурбами – справжній приклад мужності та незламності українських вояків, приклад того, як потрібно не здаватися і перемагати за відсутності найменших шансів на перемогу.

Поблизу урочища Гурби у 2007 році було відкрито “Пантеон слави героїв Гурбенського бою”, а також встановлено пам’ятний хрест і капличку в пам’ять про мужніх воїнів Української повстанської армії.