В історії Рівного є сторінки, які тривалий час ретельно приховувалися радянською владою, а інформація про деякі події навмисно спотворювалися пропагандою. Офіційна версія наголошує, що Рівне було звільнене від німецьких окупантів 3 лютого 1944 року. Проте мало кому відомо, що відразу після цього місто перейшло під контроль “червонозоряних” визволителів, які одразу після зачистки Рівного від німців почали встановлювати там свої жорсткі порядки. У місто, крім регулярних військ, зайшли партизанські з’єднання, які брали участь у боях. Завдяки розповідям рівненських старожилів та архівним документам, які довго зберігалися в таємниці, стає зрозуміло, що все було зовсім не так, як роками розповідала радянська пропаганда, пише yes-rivne.com.ua.
Партизанська влада у Рівному
Після визволення Рівного за чиїмось негласним розпорядженням, без зайвого шуму, щоб не викликати невдоволення у населення, місто віддали у розпорядження партизанам для “наведення ладу”. Вони пересувалися вулицями на конях, заходячи до будинків та дворів, де розпитували місцевих та шукали зрадників. Під зрадниками тоді мали на увазі неблагонадійних містян, які працювали на німців. Підозрюваних у зраді відразу хапали та вели до військової комендатури.
Рівняни ставилися до партизанів із пересторогою, а дехто навіть вороже. Люди запам’ятали їхні диверсії під час німецької окупації, у ході яких, за свідченнями очевидців, було розстріляно чимало місцевого населення. Часом доходило навіть до того, що і про нацистів, і про партизанів рівняни відгукувалися однаково негативно.
Архівні джерела свідчать, що у перші дні після визволення Рівного до міста не пускали сторонніх. Владу у місті уособлював військовий комендант. Між визволителями та представниками міської влади і місцевим населенням панувала взаємна недовіра. Тому перші директиви влади були дуже жорсткими, щоб тримати населення під контролем. Відразу після визволення рівнянам наказали негайно здати усю зброю, військову амуніцію, боєприпаси, радіоапаратуру. Тих, хто наважувався ослухатися, чекав військово-польовий суд. Також військові наказали припинити пограбування магазинів, залишених німцями, а якщо якийсь рівнянин знав, де у місті переховуються німецькі вояки, він мав обов’язково сповістити про це органи НКВС. У Рівному партизанська влада встановила комендантську годину – на вулицю не можна було виходити з 20:00 до 6:00. У Рівному відновлювалася робота магазинів, театрів, ресторанів, але щодня о 20:00 вони мали закриватися.
Однак нова влада стикнулася з серйозною проблемою – нестачею кадрів. Рівняни ні за які блага не погоджувалися йти працювати до органів влади та державних установ. Одні боялися повернення окупантів, інші не довіряли новій владі. Обіймати високі посади найчастіше приїжджали охочі з інших областей або спеціально скеровані партійними органами комуністи. Партизанська влада вирішила зосередитися на тому, щоб залучати до Рівного лояльні кадри: управлінців, службовців, робітників. Приміром, для відновлення роботи рівненських загальноосвітніх шкіл до міста було надіслано колектив вчителів зі східних областей України. У навчанні та виховній роботі провідною темою у ті часи був радянський патріотизм.
Життя під бомбардуваннями
Навіть після визволення Рівного бомбардування міста не припинялися аж до липня 1944 року. Найбільш зруйнованою у результаті бойових дій стала вулиця Соборна, особливо у тому районі, який прилягав до залізничного вокзалу. Сам вокзал також був у руїнах. Перед відходом німців підпільники підірвали приміщення станції “Рівне”.
Від бомбардувань страждали й мешканці передмістя – тоді кожен другий будинок там мав пробитий дах. Червоноармійці радили рівнянам обмазувати свої будинки сажею та смолою, щоб уночі світло з них не було помітне, адже бомбили найчастіше у темний час доби.
На розчищення районів Рівного від руїн пізніше почали залучати полонених гітлерівців.