Спершу їх просто дискримінували. Потім – почали обмежувати: туди не ходити, того не робити, з тим не бачитись. Але найстрашніше чекало попереду, бо кінець кінцем їх взялися винищувати, безжально розстрілюючи кожного і кожну.
Такою, якщо коротко, є одна з найтрагічніших сторінок життя єврейського народу, який зживали із землі фашисти. Геноцид тривав роками, відбувався він і на території Рівного, зокрема. Про життя євреїв в нашому обласному центрі за часів німецької окупації та про історію масового вбивства представників цього народу – у матеріалі далі на yes-rivne.com.ua.
Чому нацисти ненавиділи євреїв?
Німецькі нацисти євреїв ненавиділи – ненавиділи відверто всіх без винятку. І навіть мали на це свої причини, які надиктовувала тодішня політика расового антисемітизму – такий собі світогляд, за яким людство поділялося на вищі раси та нижчі. Вищою, очевидно, вважалися німці, нижчою, передбачувано, євреї. Останніх, згідно з фашистською політикою, не просто дозволялося, а потрібно було в обов’язковому порядку зневажати і врешті-решт взагалі знищити. Усе задля того, аби уникнути випадкової суміші “чистих” кровей із єврейською…
Чи базувалася на чомусь ця нісенітниця? Ні. Але чи вірили в неї? Очевидно, що так, бо саме через політику расового антисемітизму згодом і загинули мільйони осіб – мільйони ні в чому невинних осіб, яких вбивали тільки тому, що вони представники єврейського народу.
Євреї у Рівному
Раніше в нашому обласному центрі проживало дійсно багато євреїв. Так, наприклад, до початку Другої світової війни, їхня чисельність дорівнювала майже 50% від усього населення міста. А у 1941 році кількість представників єврейського народу в Рівному взагалі зросла приблизно до 70%, адже багато з них з початком бойових дій у Польщі евакуювалися на схід, тобто в Україну.
І все було б нічого, якби німецькі загарбники не окупували б і Рівне. Відтак з 28 червня 1941 року життя євреїв, які проживали в нашому місті, фашисти почали поступово перетворювати на пекло. Стартували з найменшого – всіляких заборон щось на кшталт не виходити на вулицю у визначені загарбниками години чи не купувати харчі в магазинах, де затарювалися німці. Але простих обмежень їм було замало, тож вирішили створити у Рівному гетто.
Історія створення рівненського гетто
Гетто – це окремі райони міста, спеціально відведені для примусового поселення груп людей певного походження – єврейського, якщо говорити про конкретні випадки часів Другої світової війни. Створювали їх не просто тому, що хтось захотів цього безпосередньо на місцях, аби втримати, приміром, дисципліну, ні. У вересні 1941 року Еріх Кох видав відповідний наказ, у якому йшлося про обов’язкове створення гетто в усіх населених пунктах, де кількість євреїв перевищує 200 осіб. Але якщо у селах проживав навіть і один представник цього народу, то, повірте, у спокої його не лишали – примусово переселяли в те місце, де чисельність євреїв була достатньою для запланованого. Тож страшно навіть уявити, яке у висновку вийшло число цих гетто…
У листопаді 1941 року дійшла черга і до Рівного. Одразу після страшної трагедії у Сосонках, коли німці розстріляли понад 17 тисяч місцевих євреїв, окупанти розпочали створення рівненського гетто, але обертів цей процес набрав через місяць – у грудні. Виглядало все так, що фактично всіх євреїв, окрім представників деяких професій та членів юденратів (вони отримали дозвіл переїхати у вказане місце дещо пізніше – у лютому 1942 року), переселяли з власних будинків до тих, що були розташовані в найбільш бідних кварталах міста. У Рівному це був район між залізничними коліями та пивзаводом – сучасні вулиці Дорошенка, Коцюбинського та Пирогова. Тому і кажуть, що «гуркіт потягів і вагонів став супутником життя бранців гетто».
Насправді все це сюрреалізм ще той, бо ж німці змушували покинути свої домівки і тисячі євреїв, і тисячі місцевих рівнян відповідно – такий собі обмін хатами виходив. І все тільки задля того, щоб мати змогу контролювати і знущатися над кожним із представників єврейського народу, яких нацисти ненавиділи серцем і душею.
Умови життя євреїв у рівненському гетто
5 403 особи. Саме такою була максимальна кількість євреїв, які проживали у рівненському гетто. Хоча “проживали” у цьому контексті вживати недоречно, підходящим буде слово “виживали”.
Аби зберегти своє життя, люди повинні були обов’язково стати корисними для окупантів, тобто працювати – тяжко і натхненно. Саме зайнятість на виробництві видавалася тоді для євреїв єдиною річчю, що таки могла б врятувати їх від смерті, тож усі у прямому сенсі цього слова рвалися на роботу в майстерні, що створили на території гетто. І байдуже, що за це нацисти фактично не платили: мовляв, винагородою для такої робочої сили є факт, що німці їм взагалі дозволили працювати на себе. Ба більше: окупанти не просто не видавали євреям зароблені гроші, а забирали кошти собі. І, що найабсурдніше, робили це нібито законно, змусивши людей платити окремий податок за національність – так званий “жидівський податок”…
Контролювали німці і харчування євреїв. Хоча яке харчування, якщо це, швидше, було моріння голодом. У Рівному адміністрація Райхскомісаріату і без того затвердила ліміти, скільки і чого можуть з’їсти місцеві за тиждень. Наприклад, хліба дозволялося не більше 1000 г, а м’яса – приблизно 10-50 г. Що ж стосувалося євреїв, то там, зрозуміло, ситуація була ще гіршою. По-перше, продукти харчування вони отримували лише у випадку її наявності, тобто якщо інші з’їдять не так багато. По-друге, отримували вони все у значно менших порціях: євреям дозволяли підкріпитися тією кількістю їжі, яка призначалася у випадку з неєврейським населенням дітям до 14 років. Якщо врахувати той факт, що майже всі жиди у рівненському гетто фізично працювали, то їжа, що їм виділялася, була краплинкою у морі, якої катастрофічно не вистачало.
Так само, як і не вистачало місця. Бо ж загальною ознакою всіх гетто, не лише рівненського, була їхня перенаселеність, що не могло не позначитися на санітарному стані районів, де тримали євреїв. Доходило навіть до спалахів інфекційних захворювань. Так у будинках рівненського гетто були зареєстровані випадки висипного та черевного тифів, трахоми, дифтериту, малярії та сифілісу. З часом навіть самі німці зрозуміли, що до добра подібне не доведе, тож стали проводити санітарні та епідеміологічні обстеження.
Але це їм не подобалося, на відміну від знущань над євреями. Тож фашисти вигадували багато сюрпризів – приємних для себе, і наджахливих для жителів гетто. Зокрема, як розповідається в одному із тематичних досліджень, нацисти змушували євреїв прибирати в синагозі у люті морози, не залишаючи їм ніякого палива, аби можна було розтопити піч та хоч трохи зігрітися. Холодно було настільки, що в жінок, які мили підлогу, шкіра рук ледве не примерзала до ганчірок. Аби не померти, євреям доводилося підтримувати вогонь за допомогою паперу з єврейських молитовників, що валялися на підлозі. А ще – німці вітали насилля, якщо це стосувалося представників єврейського народу. Жінок масово ґвалтували, чоловік – били, бувало, що аж до смерті.
Ліквідація рівненського гетто
Під поняттям ліквідації рівненського гетто криється історія ще однієї трагедії єврейського народу, адже ліквідували не район, де проживали люди, ліквідували самих людей. У ніч з 13 на 14 липня 1942 року близько 5 000 рівненських євреїв вагонами вивезли до Костополя. Там їх і розстріляли. І зробили це тільки через те, що народилися вони не німцями, а народилися вони євреями.
Ось вона – трагедія як вона є.