Вони мали стояти на сторожі порядку, але самі часто його порушували – такий висновок можна зробити, переглядаючи історичні свідчення про поліцію старого Рівного. Поліціянти-бандити, чиновники-пияки, “неблагонадійні” священники – це не вигадки, а реалії нашого міста у XIX столітті, пише yes-rivne.com.ua. Така вона, історія Рівного – жива, суперечлива і завжди цікава.
Перші сторінки міської поліції
Рівненський повіт із центром у Рівному, увійшовши в 1793 році у складі Волині до Російської імперії, став складовою Волинської губернії. До того моменту рівняни ще не знали таких слів, як городничий, пристав, ратман, справник, земський суд, але від 1793 року вони поступово ставали для них звичними. Основними завданнями цих інституцій було підтримання правопорядку у місті, захист громадян та подекуди виконання судових функцій. Такий прообраз майбутніх поліцейських органів виконував функції, які в подальшому не були обов’язками поліції. Наприклад, стежив за виконанням розпоряджень державних органів влади, за станом торгівлі, доріг та мостів, протипожежного забезпечення.
Крім того, у функцію тогочасної поліції входив контроль відбування різних повинностей мешканцями повіту, організація продовольчого забезпечення, вживання заходів для протидії жебрацтву та ліквідація наслідків інфекційних захворювань. У 1862 році земські суди було скасовано, а їх функції передано повітовим поліцейським управлінням.
Дуже багато цінної інформації з історії Рівного, яка стосується буднів поліціянтів, залишив Автоном Солтановський у своїй книзі “Уривки зі спогадів Автонома Солтановського”. Про його особистість відомо те, що він був викладачем Рівненської гімназії та добре знав усіх чиновників, про яких не шкодував уїдливих та дотепних коментарів у своїй книзі.
Пияки, любителі розкоші та неуки
Завдяки спогадам Солтановського в історію Рівного увійшла неоднозначна постать городничого Ч-ського. Фактично він був начальником поліції та головним посадовцем повітового міста, призначеним “згори”. Щоб обіймати посаду городничого, обов’язково потрібно було мати дворянське походження і бути офіцером у відставці. Городничий отримував платню від держави і додаткові кошти з міської казни, а також звільнявся від звітів перед будь-якими міськими установами.
Хоча згідно з розповідями Автонома Солтановського Ч-ський і був доволі освіченою, світською та чесною людиною, все ж таки мав великий недолік – пияцтво. Як писав рівненський викладач, городничий зовсім занепав і пив без міри. Гостей на застіллях, які він влаштовував, пригощав шампанським, а сам не пив нічого, крім “сивухи”. Ч-ський був великим шанувальником пишних свят у себе вдома, на які отримував великі суми від невідомої особи. Дорогим алкоголем та делікатесами на застіллях він пригощав “потрібних” людей. Хай там як, але за керівництва поліцією городничого Ч-ського крадіжки у Рівному зійшли нанівець.
У своїх спогадах не обминув увагою Автоном Солтановський і рівненського повітового справника, яким на той час був Аренс. До завдань повітового справника входили контроль за громадською безпекою та справами повітової поліції, а також за своєчасною сплатою податків, викупних платежів та справляння зборів із селян.
Солтановський згадував про Аренса як про людину надзвичайно щасливу та спритну. Спочатку він служив у канцелярії генерал-губернатора, а пізніше отримав посаду Рівненського повітового справника. Аренс був таким вправним справником, що не лише мав зиск зі своєї посади, а й керівництво ставило його за приклад. Жив він на широку ногу – був поціновувачем чистокровних їздових коней, мав особистого кухаря, лакея, кучера та слугу. Так само насолоджувалася розкішним життям дружина Аренса. В одязі вона віддавала перевагу оксамиту, а в прикрасах – діамантам.
У 1877 році Аренса призначили генерал-інтендантом діючої армії з отриманням чину дійсного статського радника. Однак за підписання контракту з підрядником “Грегор Коган і К” справник потрапив під суд. Йому вдалося уникнути покарання, виїхавши на лікування за кордон.
Наступним рівненським справником став підполковник Гоц. Солтановський згадував, що він був неуком, читав погано, писав ще гірше. Але це не завадило йому облаштуватися на посаді і жити розкішним життям – залишати великі суми в гральному домі, влаштовувати пишні застілля з делікатесами та прикрашати себе коштовностями.
Рівне в страху
Крім поліції, за порядком у містах стежили так звані інвалідні команди – солдати, які через хворобу, поранення та вік не могли служити у війську. Їхнє перебування у нашому місті було темною сторінкою в історії Рівного.
Командиром інвалідної команди у Рівному був Ішлінський, який отримував зарплату розміром 300 рублів на рік, але мав непоганий прибуток від продовольства та обмундирування команди, великого городу, який безоплатно обробляла та сама команда. Крім того, Ішлінський зібрав найбільш здібних та молодих солдатів у шайку грабіжників, яка ночами виносила все з будинків рівнян, погрожуючи їм смертю.
Свавілля тривало б і далі, якби до Рівного не прибув полк під командуванням полковника Бібікова, будинок якого теж пограбували. Був гучний скандал, який дійшов до столиці, і тоді “перевертнів” нарешті викрили. До суду Ішлінський не дожив – помер у житомирській в’язниці. А рівняни ще довго із жахом згадували часи, коли щоночі місто опинялося у руках бандитів.