Перші дні війни: як Рівненщина протистояла німецьким нацистам

З нападом нацистської Німеччини на Радянський союз розпочалася німецько-радянська фаза Другої світової війни. В історичних джерелах донезалежних часів можна зустріти назву Велика вітчизняна війна, пише сайт yes-rivne.com.ua.

Найбільша танкова битва

Вже 22 червня 1941 року німецькі літаки почали скидати на Рівне авіабомби. Хтось із мешканців міста в паніці ховався у льохах та погребах, а хтось копав окопи. Таке бомбардування тривало недовго, адже добре підготовлений до війни ворог просувався досить швидко.

Рівненщина практично з перших днів війни відчула всі її тяготи, саме на цій території  розгорталися важкі бої.

П’ята загальновійськова армія під командуванням генерал-майора Михайла Потапова та інші з’єднання та частини Червоної армії в районі Дубно тимчасово стримали наступ групи німецьких армій “Південь”.

Найбільша за кількістю техніки та кількістю загиблих танкова битва відбулася на лінії Луцьк-Броди-Рівне-Дубно. Радянські механізовані корпуси Південно-Західного фронту впродовж тижня стримували першу танкову групу групи армій “Південь” нацистів. Тривала танкова битва з 23 по 29 червня 1941 року.

У бій було залучено до чотирьох тисяч танків. Зокрема, кількість радянської техніки становила 3128 танків різних типів. Тобто перевага була на боці радянського війська. Проте, за наслідками битви, найбільші втрати мала радянська сторона. Лише одних танків було втрачено 2648 одиниць. При цьому, оскільки така техніка лишалася на окупованій території, то була ще й трофеєм для ворога. Загалом на один знищений танк ворога припадав двадцять один радянський.

Причинами невдалої військової операції та, відповідно, величезних втрат, вважають відсутність авіації, яка мала б прикривати контрнаступ радянських військ, відсутність злагоджених дій між танковими силами та іншими родами військ і недосвідчене командування.

Спалені танки

27 червня 1941 року в напрямку Рівного почався наступ німецької моторизованої піхоти та великих підрозділів танків. Підрозділ 43-ї танкової дивізії на львівському шосе намагався стримати стрімке просування ворога, проте такі спроби були невдалими. І вже вранці 28 червня 1941 року на вулицях міста з’явилися перші ворожі мотоциклісти.

Ще одна танкова битва менша за кількістю техніки, але не менш трагічна, відбулася у Рівному на початку війни. Про неї старожили стали згадувати вже за часів незалежності нашої держави.

Зокрема у книзі спогадів Валентини Данілічевої “Історія Рівного в спогадах і не тільки…” про спалені радянські танки у Рівному розповідає мешканка міста Ніна Микитівна Заяц (Пінчук). Як зазначала очевидиця, таких танків було багато і вони стояли у місті декілька днів. 

Цікаву інформацію вдалося роздобути рівненському краєзнавцю Василю Гудзію. На основі старих фото, а також рапортів як німецького командування, так і радянського стала відомою гірка правда. 

Згідно з німецькими рапортами, при штурмі Рівного було знищено в рази більше техніки та живої сили, ніж про це рапортувало радянське командування. Численні фото з підбитими танками в місті є також неспростовним доказом. Радянські війська змушені були тікати з міста, щоб не потрапити в оточення. Станом на 22:00 годину 27 червня 1941 року зі сторони Здолбунова через Новий двір у місто зайшов ворожий розвідувальний батальйон. Водночас відбувався відступ радянських військ з Рівного.

За твердженнями дослідника, така велика кількість знищених танків була можливою при обстрілі німцями радянської колони, що в поспіху залишала місто. Про загальну кількість знищеної техніки інформації немає, проте, за оповідями очевидців, їх було немало. Як немало було і вбитих танкістів, тіла яких лежали поруч з підбитою технікою.

З історичних джерел відомо про подвиг, який здійснили при обороні міста танкісти Павло Абрамов і Олександр Голіков, які загинули під час бою.

Повна окупація Рівненщини завершилася захопленням 9 серпня 1941 року селища Зарічного.

Перші місяці окупації

З приходом у Рівне окупантів місцеве населення не було налаштоване до них вороже, адже очікувало на позитивні зміни. 

Не зраділо приходу окупантів єврейське населення. На початку війни кількість жителів міста Рівного становила сорок тисяч осіб, з яких майже шістдесят відсотків були євреї.

В листопаді 1941 року в урочищі Сосонки, що на околицях Рівного, німці розстріляли 17500 євреїв.

В перші місяці війни німецькі окупанти навіть визнавали місцеве самоврядування. Так, Рівненська міська управа, яку очолив Полікарп Бульба, розпочала свою роботу у  липні 1941 року. Вже 31 серпня 1941 року у Рівному створили Українську Раду довір’я на Волині, яку надалі було реорганізовано у Службу Українського Червоного хреста. 

До функцій міської управи належало забезпечення рівнян помешканням, харчовими продуктами, а також відбудова зруйнованих будинків. В жовтні 1941 року міській управі вдалося відновити водогін та каналізацію. Також місцева влада організувала роботу дев’яти пекарень, які щоденно забезпечували потребу в хлібі 37000 населення, випікаючи 8100 кілограмів цього продукту. 

Ще в місті працювали дев’ятнадцять споживчих та п’ять м’ясних крамниць, магазин канцтоварів, одна їдальня.

В серпні 1941 року відбувся адміністративний поділ окупованих українських територій. Рівненщина увійшла до рейхскомісаріату “Україна”, центром якого було місто Рівне.

А 15 вересня 1941 року було створено Рівненський гебітскомісаріат, який очолив доктор Вернер Беєр. Це був орган цивільної німецької влади, де вирішувались політичні, культурні, господарські питання області. Одночасно у Рівному все було проголошено власністю Німеччини.

Поряд з тим, що в окупації продовжувалось життя: працювали театри, лікарні, функціонували школи, бібліотеки, організовувались виставки, музичні вечори, продовжувалися звірства німецьких окупантів.

В місті німці влаштували три концтабори, які без перебільшення були таборами смерті. Вони ніколи не пустували і постійно поповнювалися новими військовополоненими, євреями, комуністами. Чисельність полонених сягала тридцяти тисяч осіб.

Замість змін та спокійного життя населення Рівного отримало натомість репресії, розстріли та примусове вилучення майна. Окупація міста тривала до 2 лютого 1944 року.