Рід князів Любомирських володів Рівним понад двісті років. Про них знає кожен рівнянин, адже завдяки їм Рівне з провінційного містечка перетворилося на велику магнатську резиденцію з розвиненою інфраструктурою та культурним життям. Любомирські – родина, чия історія сповнена крутих віражів долі та карколомних сторінок. Життя Анни Любомирської, рівненської княгині з цього величного роду, було цікавим, але трагічним. Вона народилася аристократкою, а закінчила свій земний шлях у в’язниці, ставши жертвою репресій НКВС, пише yes-rivne.com.ua.
Життєпис Анни Любомирської
Повне ім’я княгині – Анна-Марія. Народилася вона 9 жовтня 1882 року у Рівному. Крім неї у родині Станіслава та Ванди-Марії Любомирських було ще четверо дітей. Коли Анні виповнилося двадцять три роки, вона вийшла заміж за одного з найбагатших чоловіків Європи – Януша Францішека Радзивілла, останнього олицького ордината.
Він увійшов в історію як впливовий політичний діяч та дипломат. У подружжя Анни та Януша Радзивіллів було четверо дітей, однак перші пологи сина Едмунда стали для рівненської княгині дуже складними – під час них вона ледь не померла.
Під час Першої світової війни сім’я Радзивіллів мешкала в Олицькому маєтку на Волині. Після революції 1917 року вони тимчасово переїхали до Стокгольма, тому що не знали, чого очікувати від цих заворушень. Після закінчення війни вони оселилися у Неборівському маєтку поблизу Варшави, де діти Анни та Януша зростали та здобували початкову та середню освіту. Спочатку їхні діти навчалися вдома, а потім у школі-інтернаті імені Болеслава Хороброго у місті Пщина, яку створили Анна та Януш. Радзивілли дотримувалися думки, що їхні діти, незважаючи на свій високий статус, мають бути на рівні з усіма іншими дітьми. Тому до школи-інтернату разом з ними ходили діти крамарів, фермерів та залізничників.
Життя після арешту
Після Другої світової війни життя родини Радзивіллів змінилося назавжди. 1945 рік став для Анни Любомирської початком трагічного періоду її життя. 25 січня 1945 року до палацу Радзивіллів у Валевичах під’їхали два чорних лімузини, у яких перебували радянські офіцери. Вони зажадали поговорити з Янушем Радзивіллом. Про що була ця розмова – невідомо, але після неї Януш, його син Едмунд та ще кілька аристократів, які перебували в палаці, поїхали разом з офіцерами. У той самий час заарештували рівненську княгиню, яка тоді перебувала у маєтку у Неборові.
Тоді в руках НКВС опинилося шістнадцять представників аристократичних родів. Спочатку в’язнів повезли до Бреста, а потім на допити у сумнозвісну Люб’янку. Далі аристократів повезли до міста Красногірська, що під Москвою. Там бранців поселили у чотирикімнатній квартирі, де вони постійно перебували під наглядом НКВС. Князь Януш Радзивілл писав, що найбільше у ті часи його лякала невизначеність. Навіть коли минув рік, його родині ніхто не пояснив причини арешту.
Пізніше всіх заарештованих переселили до трудового табору, де вже були ув’язнені німецькі та японські військовополонені. Їх радянська влада інтернувала у травні 1945 року.
Арешт і тяжкі умови праці стали непоправним ударом для здоров’я Анни Любомирської. Її стан погіршувався з кожним днем і зрештою її доправили до московської лікарні, проте там не знайшлося потрібних ліків. Виснажена хворобою рівнянка знову повернулася до табору, а 16 лютого 1947 року померла у в’язниці Красногірська. Смерть княгині стала болючим ударом для всіх, особливо для Януша Радзивілла. Після смерті коханої він кілька тижнів ні з ким не розмовляв, але тримався мужньо і гордо.
Княгиня Любомирська не дожила зовсім трохи до звільнення. У жовтні 1947 представники роду Радзивіллів повернулися до Польщі, але це не означало для них початку вільного життя. Впродовж кількох десятиліть Януш Радзивілл, як і багато інших аристократів, перебував під постійним наглядом спецслужб, які вбачали у ньому ворога комуністичної держави.