Рівненщина – край сильних та героїчних особистостей, які віддані своєму народові, країні та діяльності всім серцем. Дізнаючись їхні історії, часом дивуєшся, як їм вдавалося зберігати силу духу та не впадати у відчай, маючи таку складну долю. Але потім стає відомо, що у кожного з них було те, що рятувало у складні часи: кохання, прагнення найкращого майбутнього для своєї Батьківщини, творчість… Для уродженця Рівненщини Павла Козака, який служив у складі Війська Польського, відрадою була музика. На жаль, про цього героя Другої світової війни відомо небагато, проте рівненській краєзнавиці вдалося зібрати найголовнішу інформацію про нього, пише yes-rivne.com.ua.
Життя до війни
Павло Козак був тихою та скромною людиною та не любив зайвої уваги до своєї особи. А тому рівняни майже не знають його героїчної історії. Рівненській краєзнавиці Галині Данильчук вдалося зі спогадів близьких Павла Ульяновича з’ясувати, чим жив славетний уродженець Рівненщини.
Павло Ульянович Козак народився у 1914 році у селі Шпанів, що неподалік Рівного. Змалечку він зіткнувся з тяжкими життєвими обставинами, залишившись без матері у шестирічному віці – вона загинула під поїздом. Сиротами залишилися маленький Павло та його старший брат Степан. Після смерті дружини батько Ульян одружився вдруге і у новій родині народилося п’ять дітей, а вихованням Павла та Степана він майже не займався. Родина Козаків була не бідною, адже батько тримав у селі невелику крамничку, а біля їхнього будинку розростався фруктовий сад.
Запис у військовому квитку Павла Козака свідчить про те, що у 1927 році він закінчив п’ять класів у Шпанівській загальноосвітній школі. Також брати Козаки мали хист до музики. Степан чудово грав на скрипці й навчив молодшого брата основам музичної грамоти. Павло був музикантом-самоучкою і музика для нього стала не лише захопленням, а й підтримкою у скрутні часи.
До Війська Польського Павла Ульяновича забрали у 1936 році, коли йому було двадцять два роки. Він потрапив до військового оркестру 5-го кавалерійського полку. Служив у місті Дембиця у Підкарпатському воєводстві. Основним інструментом, на якому грав кавалерист, була труба.
Друга світова війна застала уродженця Рівненщини у південно-західній частині Польщі.
Полон, повернення додому та музика
У перші тижні Другої світової війни Павло Козак потрапив у німецький полон. Він перебував у Гамбурзі аж до звільнення американськими військами у 1945 році. У родині Козаків збереглися фотографії, зроблені під час полону. Судячи з цих світлин, життя військовополонених поляків, ймовірно, було значно легшим, ніж у радянських полонених. Полонені, серед яких був Павло Козак, виглядали цілком пристойно та жили у гарних умовах. На одній із світлин у чоловіка в руках видно газету “Голос” – ця газета видавалася у Німеччині для українських працівників та полонених Червоної армії у 1940-1942 роках. Павло Козак спочатку працював на заводі, а потім у приватному господарстві. Німці створили з військовополонених оркестр, де вони грали весь час до свого визволення – так музика стала для Павла способом вижити на чужій землі.
Після визволення Павло Ульянович міг обрати для життя будь-яку західну країну, але настільки засумував за Батьківщиною, що повернувся до Рівного. У 1945 році колишній військовий разом з братом Степаном влаштувалися на роботу до Рівненського театру музикантом. У 1964 році він на деякий час залишив музику, працюючи на Рівненському льонокомбінаті – зарплати музиканта театру не вистачало, щоб прогодувати родину з двома дітьми. Але покликання Павла Ульяновича не полишало його і на льонокомбінаті його знову запросили до оркестру.
У 1997 році Павло Ульянович одержав листа від Генерального консульства Польщі у Львові з подякою за участь у боях Другої світової війни та відзнаку “За участь в Оборонній війні 1939 року”. Цю відзнаку сім’я Козаків зберігає як цінну реліквію.