У 1944 році після звільнення від нацистської окупації на Рівненщину знову повернулася радянська влада, пише сайт yes-rivne.com.ua.
Роботи з відновлення зруйнованого міста
За роки війни місто зазнало великої шкоди: знищені комунікації, кругом були вирви від бомб, згарища, відсутні вода, світло та зв’язок. Аби відновити та відбудувати зруйноване господарство, роботи не припиняли навіть вночі.
Для проведення впорядкування та відбудови міста 23 березня 1944 року був проведений перший недільник, на який зібралося 2800 мешканців міста. Аби відновити нормальне функціонування міста, кожен житель Рівного зробив свій вклад, відпрацювавши на громадських роботах близько 50 годин.
Вже в першу річницю визволення міста від німецької окупації було відбудовано тридцять підприємств, серед яких миловарня, маслоробний, шкіряний та пивоварний заводи, макаронна фабрика, дві лікарні, сім шкіл, поліклініка, млин, кінотеатр “Партизан”.
На кінець четвертої п’ятирічки були відновлені підприємства легкої та харчової промисловості. Потужності відбудованих підприємств давали можливість виготовляти продукції більше, ніж до війни, що позитивно вплинуло на економіку області.
Крім відновлення зруйнованих об’єктів промисловості, активно здійснювалося будівництво нових. Так, впродовж 1951-1955 років були споруджені овочесушильний комбінат, асфальтовий, молочний заводи та завод залізобетонних та будівельних деталей. А в 1957 році було відкрито відомий потужний завод високовольтної апаратури, де на громадських засадах функціонувало ще й конструкторське бюро, що давало можливість на місці здійснювати оформлення технічної документації на раціоналізаторські пропозиції й винаходи новаторів підприємства.
Як відомо з історичних джерел, на реконструкцію та будівництво промислових підприємств області у період з 1946 по 1956 роки було виділено понад один мільярд карбованців. Разом з тим, виробництво валової продукції, в порівнянні з довоєнним періодом, зросло в декілька разів.
З 1949 р. в місті розпочали будівництво багатоповерхівок. А в 1951 році на місці знищеного німцями в роки війни залізничного вокзалу було збудовано новий.
Територіально-адміністративний поділ області
Через значне руйнування німецькими окупаційними військами населених пунктів та адміністративних одиниць на Рівненщині було прийняте рішення про перенесення деяких районів і сільських рад УРСР в інші населені пункти.
В 1944-1946 роках було здійснене перейменування низки населених пунктів Рівненщини, а також зазнав змін і територіально-адміністративний поділ областей, селищних, міських, сільських рад.
Так, на 1 вересня 1946 року у Рівненській області нараховувалось 2228 населених пунктів з яких:
- місто обласного підпорядкування – 1;
- міста районного підпорядкування – 8;
- селища міського типу – 4.
Загалом сільських рад налічувалося 810, а територіально область була поділена на 30 районів.
Укрупнення адміністративно-територіальних одиниць регіону відбулося після проведення чергової адміністративно-територіальної реформи.
В результаті Рівненщина мала вже п’ятнадцять районів (у 1995 році було створено ще Демидівський район, тому сьогодні їх шістнадцять) замість тридцяти. Також було зменшено кількість сільських рад до 299 замість 810.
Структура місцевих рад
Згідно з радянською Конституцією, вся влада в Україні, як центральна, так і на місцях, здійснювалася єдиною системою рад – органами державної влади.
Система рад складалася з вищих органів держвлади (Верховна Рада СРСР й Верховні Ради союзних республік і автономних республік) та місцевих – крайових, обласних, окружних, районних, міських, селищних та сільських рад депутатів.
На демократичному централізмі мали ґрунтуватися взаємовідносини між радами різних ланок. При кожній раді було створено виконавчий комітет, на який було покладено функції з розв’язування місцевих питань в галузях економіки, охорони здоров’я, освіти, культури та інших.
Вважалося, що через ради найкраще та безпосередньо здійснюється повновладдя народу. Крім того, передбачалося, що ради мають поєднати в собі функції місцевих органів державної влади та функції місцевого самоврядування. Проте такі сподівання лишились невиправданими.
Саме через відсутність самостійності у прийнятті рішень, та, найголовніше, через відсутність матеріально-фінансової бази, ради та їх виконкоми були всього лиш ланками централізованого апарату управління і не мали змоги виконувати функції місцевого самоврядування.
В структурі місцевих рад Рівненщини в обласній раді XIX скликання (1985 рік) було 150 депутатів, з яких 86 членів КПРС, 42 робітники, 40 колгоспників, 71 жінка. До складу обласного виконкому було обрано 15 осіб.
Виборча система
Вибори до рад проводили через кожні два роки. Відповідно до тодішнього виборчого законодавства, депутати до місцевих рад обирались безпосередньо народом на основі принципів радянської виборчої системи, а не призначались центральною владою. При цьому усі ланки представницьких органів базувалися на територіальному принципі.
Та не варто забувати, що за радянщини була однопартійність, тому про демократію та плюралізм говорити марно.
Вибори, фактично, були формальною процедурою. Саме з радянського періоду побутує фраза “вибори без вибору”. А ще в радянські часи вибори називали всенародним святом, адже таке дійство проходило з виїзними буфетами та під звуки оркестрів.
Саме монополія панівної партії, відсутність політичної конкуренції, небажання бачити реальні події, а лише догоджати керівній верхівці, стали наслідком деградації та соціальної апатії.
Наприкінці 1988 року із введенням в дію Закону “Про вибори народних депутатів СРСР” з’явився один із найважливіших принципів виборчого права – принцип змагальності кандидатів. З того періоду до рад поступово перейшло право управління на місцях, що перетворило такі ради на дієві органи місцевого самоврядування.
Джерела: