Каденція чи то самого президента, чи то якогось мера – це одна з багатьох перегорнутих сторінок історії чи то країни, чи то міста. І, звичайно ж, аркуш може бути або хорошим, до якого хочеться принаймні у своїх спогадах повертатися знову і знову, або ж навпаки – таким, аби швидше пережити і забути.
Якою ж, цікаво, була сторінка Рівного за часів керівництва Володимира Мороза? Що це взагалі за чоловік та чим він запам’ятався для містян – у матеріалі далі на yes-rivne.com.ua.
Володимир Мороз: життя до мерства
Володимир Михайлович Мороз – це другий міський голова Рівного періоду незалежності України. Але зрозуміло, що мером він не народився, тож про все поступово.
Пан Володимир – не корінний рівнянин, він народився в області, а точніше на Радивилівщині – у селі Гранівка. Але на цьому його, так би мовити, мандрівка Рівненщиною не закінчилася, бо ж згодом уся сім’я Морозів була вимушена переїхати. І зупинилися вони у Вовковиях – селі на Демидівщині. Там Володимир і провів своє дитинство, а ось уже після закінчення школи (восьми класів, якщо бути точними) доля привела його у Рівне, де хлопець продовжив навчання. Спершу він вступив до Рівненського текстильного технікуму, а опісля здобув ще й інженерний фах у Львівській політехніці.
Але не навчанням одним – аби мати гроші, потрібно було шукати роботу. Юний Володимир, який на той час і не мріяв про мерське крісло, почав “будувати кар’єру” в дещо інших напрямках – проявляв себе на різних підприємствах міста, зокрема, працював на фабриці нетканих матеріалів у Рівному. А потім доля привела його до НУВГП. Там на кафедрі нарисної геометрії та інженерної графіки Володимир пройшов шлях від початку до кінця, тобто від асистента аж до доцента.
До речі, фактично на цьому етапі життя, пов’язаному з університетом водного господарства, у пана Мороза стартувала і політична кар’єра, адже про його активну проукраїнську громадянську позицію знали всі у НУВГП. Тож не дивно, що у 1990 році Володимира обрали депутатом міськради. І зробили це ніхто інший як студенти, адже за нього проголосував округ, до якого якраз таки входили гуртожитки. Відтоді і почалася політична історія Володимира Мороза. Спершу він був керівником демократичного крила депутатського корпусу, через рік став першим заступником тодішнього очільника Рівного Івана Федіва, а потім і взагалі мером нашого міста.
Володимир Мороз: життя під час і після мерства
Володимир Мороз посів мерське крісло у 1993 році – відразу ж після того, як свої повноваження склав його попередник Іван Федів.
Нагадаємо: часи були не найкращі не лише для Рівного, а й України в цілому. По-перше, спіткала біда тодішню валюту – це період, коли купоно-карбованець саме девальвував. Відповідно на надходження до міського бюджету великих надій не покладеш. Це прекрасно розумів і Володимир Михайлович, тож, як уже згодом пригадували рівняни, міському голові доводилося вирішувати: спрямувати кошти на благоустрій чи на виплату зарплат вчителям та лікарям?
І завжди обирав другий варіант, бо ж розумів: зараз необхідно втримати місто на плаву, а вже потім, коли буде на часі, займатися його впорядкуванням. До речі, ось це кредо “втримати Рівне на плаву” і донині асоціюється саме з Володимиром Морозом.
Багато з реформ, які хотів запровадити тодішній мер, реалізувати так і не вдалося. Так, через ситуація в країні, зокрема. Але все ж певних здобутків досягти йому вдалося. По-перше, саме Володимир Михайлович приєднав до Рівного два нові мікрорайони – Тинне та Новий Двір. А ще – він горів темою європейського розвитку нашого міста ще у 90-х роках минулого століття. Чи було це актуальним тоді? Ні! А ось зараз – інша річ.
Але тоді, у 90-х роках минулого століття, подібне прогресивне бачення не підкорило рівнян, тож у 1998 році Володимир Мороз програв на міських виборах Віктору Чайці. Тоді ж його історія з Рівним фактично і закінчилася, бо далі чоловік проживав і працював у столиці – у Києві. Повернувся на малу батьківщину аж після смерті. Помер Володимир Михайлович у віці 72 років. Поховали його у Рівному на кладовищі “Нове” поруч із дружиною.
Чим запам’ятався Володимир Мороз рівнянам?
Багато рівнян, яким пощастило знати Володимира Мороза особисто, пригадують його як напрочуд людяну людину (і пробачте нам у цьому випадку за тавтологію).
Завжди знаходив зі всіма спільну мову, любив наводити порядки, аби все в дворі було пофарбовано, заасфальтовано та вчасно зроблено, а сусідським дітям, яких знав поіменно, дозволяв звертатися до себе «дядько Вова», навіть будучи вже мером:
“Найепічніше було, коли на якісь великі свята ми, босяки, ходили до центру, і от стоїть увесь рівненський бомонд навколо мера, і ми оце ідемо до нього: “Добрий день, Дядя Вова”! А він до нас усіх: “Привіт, Саша, Діма, Вова!”, – пригадує рівнянин Олексій.
Проживав він, до речі, у звичайній квартирі на другому поверсі в одному з будинків міста.
Згадують дотепер рівняни Володимира Мороза і в іншому контексті – особливо актуальному в обставинах сьогодення, коли сотні українців не побоялися заявити про свій європейський вибір, вийшовши спершу на майдан Незалежності під час Революції Гідності, а згодом і на поле бою під час війни. Бо ж як він хотів, аби наше чаРівне стало зразковим європейським містом! Колись так воно і буде, Володимире Михайловичу. Обов’язково так воно і буде.