Як воно жити під час війни? Прикро, але відповідь на це питання матимуть і українці ХХІ століття. У більшості вона буде однаковою: це про боязнь звуку сирен, про невідомість, куди цього разу влучить ворожа ракета, про хвилювання за найрідніших та намагання, попри все, жити своє життя, пише сайт yes-rivne.com.ua.
Цікаво, чи так само було під час фашистської окупації і як взагалі жило Рівне у 1941-1944 роках?
Окупація Рівного німецькими загарбниками
22 червня 1941 року. У ту доленосну неділю розпочалася Друга світова війна. Рівне відчуло це безпосередньо на собі тоді ж – у перший день, адже з самого ранку на місто та область в цілому німці почали скидати бомби, тож не зрозуміти, що відбувається, було просто неможливим. Але летіло з повітря недовго, для нацистів вистачило шести днів, аби підкорити Рівне та змусити радянську владу покинути його. А що ж далі?
А далі 32 місяці окупації – з 28 червня 1941 по 2 лютого 1944 року наше місто перебувало під контролем німецьких загарбників. Очевидно, що безслідно для рівнян цей період пройти не міг.
Життя Рівного під час фашистської окупації: кадрові зміни
Найперше, що змінилося у Рівному з приходом німецьких загарбників, – це, звичайно ж, влада. Далі хід зрозумілий: аби керувати всім і вся, необхідні правильні люди на своїх місцях. Відтак на початку липня 1941 року у місті створили Рівненську міську управу, яку очолив Полікарп Бульба. А вже він зі свого боку призначав інших керівників відділів (сучасні департаменти) міста. До речі, відділи у Рівному окупанти створили теж нові, усього їх було вісім: загальний, апровізаційний, рахунково-фінансовий, торговий, житловий, поштовий, санітарний та транспортний.
Зрозуміло, що діяльність кожного з очільників вищезгаданих структур, а також кроки керівництва обласної та міської управ загалом, німці хотіли цілком і повністю взяти під свій контроль. Задля цього створили Рівненський гебітскомісаріат на чолі з доктором Баєром. Окрім цілі доносити про все, що відбувається навколо, він також мав завдання навести порядок у місті, адже на той час уже було зрозуміло: швидко перемогти не вдасться, тож Рівне, як столиця рейхскомісаріату «Україна», мусило стати комфортним для життя місцем. Щоправда, комфортним не обов’язково для всіх…
Що функціонувало у Рівному під час фашистської окупації?
Зрозуміло, що під час боїв за Рівне без руйнувань у межах міста не обійшлося. І були вони достатньо серйозними, адже постраждала велика кількість стратегічних об’єктів.
Скажемо відверто: якби все пішло за планом “швидкої війни”, то всі ці руйнування не хвилювали б німців від слова зовсім, але склалося не так, як гадалося, відтак у Рівному їм довелося затриматися на 2,5 роки. Жити якось потрібно було, тож окупанти хотіли того чи ні, але все ж взялися вирішувати певні питання.
Зокрема почали відбудовувати те, що самі ж і зруйнували. Насамперед ішлося про каналізацію та водогон – цілком їхню роботу вдалося відновити лише наприкінці жовтні 1941 року. Паралельно займалися і відновленням підприємств, адже без них місто взагалі не функціонувало. Розуміли це навіть загарбники, тож за перші місяці запустили у Рівному роботу декількох фабрик (овечеконсервних, фабрики макаронів, валянків тощо) підприємств (одне з них спеціалізувалося на ковбасних виробах, інше – виготовляло лимонад, газовану воду, оцет, пиво та лікер), заводів, млинів, пекарень тощо.
На перший погляд усе, здавалося б, було доволі й непогано як для міста в окупації. Але лише на перший погляд, адже німці привласнили собі всі прибуткові підприємства Рівного, вивівши їх з підпорядкування міської управи. Але залишалися й одиниці тих, хто займався власною справою. Їм окупанти просто не давали спокійно жити, щоразу вигадуючи нові й нові зобов’язання.
Життя Рівного під час фашистської окупації: обмеження для містян
Фактично першим обмеженням для рівнян з боку німецьких окупантів було те, про що ми згадали вище, – хрест на особистій підприємницькій діяльності. Хочеш мати роботу і гроші – працюй на загарбників. Якось так.
Але були й інші речі, дещо “цікавіші”, так би мовити. Наприклад, заборона виходити на вулицю. У комендантську годину – це зрозуміло. До речі, у 1941-1944 роках у Рівному вона тривала спершу з 20 до 5 години, а згодом – з 19 до 6. Та були періоди, коли деяким людям взагалі не дозволяли покидати свої домівки, виходили в місто лише ті, яким видали білі нарукавні пов’язки з печатками військової комендатури. Найчастіше такі надсуворі обмеження призначалися для єврейського населення.
Ще одна “цікава” заборона з боку німецьких нацистів стосувалася світла. Зауважимо, що електростанція була єдиним стратегічним об’єктом, який не вивели з підпорядкування міської управи, тож для окупантів було б не на руку, якби там крутилися гроші. І який вихід вони знайшли? Підписали до болю смішне розпорядження, у якому йшлося, що в одному приміщенні не може світити більше, ніж одна лампа. Будь-якими іншими електроприладами дозволялося користуватися лише з 8 до 15 години. У разі невиконання вимог – штраф.
Фінансове життя Рівного під час фашистської окупації
На другий рік окупації в Рівному почали випускати власні грошові одиниці. На заміну радянській валюті прийшла рейхсмарка (або рейхкарбованці).
Але на поточну фінансову ситуацію в місті це не дуже й вплинуло, адже місцеве населення перебувало в скрутному становищі, напрочуд скрутному. Усе тому, що платили німці, очікувано, мало, а коли й намагалися щось змінити, то рухалися явно не в тому напрямку.
Наприклад, свого часу вони на законодавчому рівні закріпили максимальні ціни на продукти харчування, завищення ж – каралося. Але кому вони робили добре, якщо продавець опісля базарного дня повертався додому ні з чим? Так, хіба що собі, бо купували все, так би мовити, зі знижкою.
Зазначимо також, що в період окупації в Рівному функціонували два банки: Рівненський обласний та господарський. Німці, налагоджуючи життя у місті, поставили перед цими установами завдання врегулювати грошовий обіг. Спойлер: не вдалося їм це, не вдалося.
Життя Рівного під час фашистської окупації: як працювали містяни?
Нагадаємо, що вибору як такого рівняни не мали: прагнув вижити – працюй на окупанта, а точніше на підприємствах, які німці собі присвоїли. Звичайно, умови там були не найкращими: платили мало, а робити треба було достатньо. Краще навіть сказати предостатньо, бо замість норми у 40 годин на тиждень рівняни проводили на заводах чи фабриках 54. Відтак їхній робочий день (у кращому випадку) тривав з 7 до 19 години.
А ще – працювати повинен був кожен містянин від 18 до 45 років (або до 60, якщо ти єврей). Про це йшлося у спеціальному розпорядженні «Про обов’язкове запровадження трудової повинності».
Шкільне життя Рівного під час фашистської окупації
На навчальних закладах Рівного німці робили особливий акцент, бо ж у школярах вони вбачали майбутню робочу силу Третього Рейху, а відтак правильне виховання мусило бути з самих початків, тож окупанти взялися за справу.
Спершу запровадили в Рівному нову освітню модель. Згідно з нею, навчання в школі мало тривати 12 років. До речі, загалом на той час у нашому місті функціонувало 2 гімназії (гуманітарна та математично-природнича), 4 шестикласні та декілька фахових шкіл (акушерок, домашнього господарства тощо). У всіх навчальних закладах було дозволено викладати українською. Та й взагалі у школах з’являлися нові такі довгоочікувані рівнянами предмети – історія України, географія України, розширений курс української літератури. Натомість просили лиш одне: замінити урок російської мови на німецьку. Хитрий хід, погодьтеся.
Якщо б не знати реальної мети окупантів, то виглядало все доволі непогано. Але, очевидно, що благих намірів ніхто не мав. Бо загарбники завжди залишаються загарбниками, а окупація завжди залишається окупацією. Кому, як не нам, українцям, це знати.