Чотирнадцять тисяч загиблих за п’ятнадцять днів: чи були виправданими втрати в Рівненсько-Луцькій операції 1944 року

Саме стільки червоноармійців втратила радянська сторона під час проведення Рівненсько-Луцької наступальної операції, яка відбулася в проміжку з 27 січня до 11 лютого 1944 р. (в деяких джерелах – до 13 лютого). Також під час цієї операції загинули близько трьохсот партизанів і підпільників, пише сайт yes-rivne.com.ua.

Мета операції

Рівненсько-Луцька наступальна операція розпочалася одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією. Радянське командування розраховувало у разі успішного проведення наступу здійснювати подальші наступальні дії на Чернівці та Ковель, тобто до державного кордону. Також Рівне, Луцьк та Здолбунів були важливими транспортними вузлами (шосейний та залізничний транспорт), тому потрібно було повернути над ними контроль.

Отже, метою Рівненсько-Луцької операції було:

• звільнити Рівне, Луцьк та прилеглі до них території;
• зайняти вигідне положення з метою удару у фланг гітлерівської групи армій “Південь”;
• не допустити перекидання німецьких військ з Рівного та Шепетівки до Корсунь-Шевченківського.

Здійснити наступальну операцію було доручено силам правого крила фронту – 13-й армії під командуванням генерал-лейтенанта М. П. Пухова, а також 60-й армії (командувач генерал-лейтенант І. Д. Черняховський).

Обидві армії мали у розпорядженні 19 стрілецьких дивізій, два кавалерійські й два танкових корпуси, 2811 гармат і мінометів, 140 танків і самохідно-артилерійських установок.

У супротивника було шість піхотних і чотири танкових дивізії, які мали на озброєнні 249 танків і штурмових гармат, 900 гармат і мінометів.

Розробка стратегії

Готуючи наступ, радянським командуванням було добре проаналізовано розвідувальні дані та визначено найменш захищені місця в обороні ворога. Таким місцем виявилася лісисто-болотиста місцевість західніше Сарн. Саме в цьому місці у німців не було суцільної оборони. Ворог не передбачив, що бездоріжжя, постійна дощова погода не стануть на заваді наступу радянських військ.

Велику роботу напередодні наступу та в процесі самої операції було проведено партизанськими загонами. На цій ділянці фронту діяло щонайменше тридцять таких загонів та з’єднань загальною чисельністю майже десять тисяч осіб. Найбільш відомими були загони С. Ковпака, І. Федорова, В. Бегми.

До початку наступу партизани проводили активну роботу: руйнували комунікації німців, збирали розвідувальну інформацію, проводили диверсійну роботу, підриваючи залізничні та шосейні шляхи.

Прорив оборони ворога

Рівненсько-Луцьку операцію військовий історик І. М. Бєлкін умовно поділив на два періоди:

• прорив оборони ворога стрілецьким з’єднанням на рівненському напрямку та обхідний маневр корпусів кавалерії у тил рівненського угрупування  (з 27 січня по 2 лютого 1944 року);
• оборона силами 13-ї армії рубежів по річці Стир та переслідування залишків німецького угрупування в напрямку до міста Дубно (з 3 по 13 лютого 1944 року).

Вже в перший день наступальної операції війська 13-ї армії прорвали оборону ворога, що дало змогу частинам 76-го стрілецького корпусу просунутися на 5-7 кілометрів вперед. На 4-6 кілометрів углиб німецької оборони змогли просунутись бійці 24-го стрілецького корпусу після форсування річки Горинь. Загалом, під час прориву корпусам кавалеристів вдалося проникнути в тил ворога до 40-50 кілометрів.

Звільнення Луцька, Рівного та Шепетівки

Рівненсько-Луцька наступальна операція могла опинитися під загрозою зриву, адже командувач 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ватутін прийняв рішення про переведення 28-го стрілецького корпусу 13-ї армії на вінницький напрямок, де було погіршення ситуації. Таке його рішення значно послабило сили резерву та унеможливило активний наступ. Тоді було прийняте рішення про повернення 1-го та 6-го гвардійський кавалерійських корпусів на південний напрямок з метою завдати удар в тил рівненсько-луцького угрупування німців.

Радянським військам вдалося перерізати залізничні та шосейні шляхи, які зв’язували Рівне з Ковелем та Луцьком, що поставило німецьке угрупування під загрозу оточення.

Частинами 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії під командуванням генерал-майора В. Д. Васильєва 2 лютого 1944 року було звільнено місто Луцьк.

В той час, як радянські війська наближалися до Рівного, гітлерівці в паніці евакуйовували свої відділи рейхскомісаріату, контори, підприємства.

Вже другого лютого 1944 року в Рівне з боями вступили з’єднання і частини 6-го гвардійського кавалерійського, 24-го і 76-го стрілецьких корпусів та звільнили місто від окупантів.

Місто Здолбунів, де розташовувався важливий залізничний вузол, було звільнено 3 лютого 1944 року.

В історичних документах є інформація, що в боях за Рівне ворог втратив більш як 6000 солдатів та офіцерів, а також залишив 30 складів зі зброєю, продовольством і боєприпасами.

У жорстоких боях за місто Дубно бійцями 6-го гвардійського кавалерійського корпусу було вбито понад 2000 гітлерівців, знищено 20 танків та взято в полон 860 німецьких солдатів і офіцерів. 

Великих втрат зазнала і Червона армія.

У зв’язку з тим, що ворог отримав підкріплення, командувачем Українським фронтом було віддано наказ утриматися від штурму міста Дубно та перейти в оборону, адже чисельність ворога чи не в три рази перевищувала кількість радянських військ. 

Відвоювати ще один важливий для радянських військ пункт – Шепетівку – мали бійці 60-ї армії. З 28 січня по 9 лютого 1944 року бійцями правого флангу 60-ї армії велися запеклі бої місцевого значення, а також йшла підготовка до наступу на Шепетівку. Провівши вдалі маневри за підтримки та прикриття з повітря силами 5-го винищувального авіаційного корпусу, 11 лютого місто було звільнене.  

Чи були виправданими втрати

Військами 13-ї та 60-ї армій Українського фронту в результаті наступальної Рівненсько-Луцької операції було вирішено низку важливих завдань:

• завдано поразки німецьким військам 4-ї танкової армії вермахту;
• звільнено понад 200 населених пунктів (з них два обласних центри та шість районних центрів);
• повернено під контроль важливі шляхові вузли – Луцьк, Здолбунів, Шепетівка;
• вдалося зайняти вигідне положення Луцьк – Млинів – Ізяслав, що надалі сприяло завдаванню ударів на ковельсько-брестському та ковельсько-люблінському напрямках.

Німецькі війська під час наступальної Рівненсько-Луцької операції втратили до 20000 тисяч солдатів і офіцерів, 87 танків і штурмових гармат, 206 гармат і мінометів, 315 кулеметів, 800 автомашин, іншої спецтехніки. Радянськими військами було захоплено в полон 1830 німецьких солдатів та офіцерів.

Червона армія у ході цієї наступальної операції зазнала жахливих втрат. Фактично за п’ятнадцять днів пекла загинуло чотирнадцять тисяч червоноармійців, а також близько трьохсот партизанів і підпільників.

Бої, що відбувалися на території Рівненської та Волинської областей, показали, що перевага в техніці та живій силі, не є гарантією на успіх, а невиважені та не продумані рішення призводять до непоправних втрат.

Проте радянським командуванням не було зроблено відповідних висновків з цих уроків, свідченням чого була Поліська наступальна операція 2-го Білоруського фронту.