Зараз архіви відкривають доступ до багатьох документів, які раніше були в режимі таємного зберігання. Документальна база дослідження історії України в період 1941-1945 років значно розширилася. Проте ще є багато білих плям на історичній карті України, пише сайт yes-rivne.com.ua. Також прикрим є те, що наша історія була розчинена в історіографії колишнього СРСР.
Державний архів Рівненської області приділяє значну увагу вивченню малодосліджених документів часів німецької окупації.
План “Ост”
Німецькі загарбники мали на Україну свої плани.
При підготовці до війни, яка мала принести перемогу німцям та створити велику німецьку імперію, за наказом Гітлера в 1940 році в Берліні був розроблений план “Ост”.
Фактично в цьому плані була викладена ідея життєвого простору на Сході, яку Гітлер мріяв втілити в життя.
План “Ост” передбачав колонізацію східних земель, які були заселені слов’янами. Для реалізації такого задуму потрібно було передусім знищити та вигнати слов’янські народи. На територіях вільних від слов’ян мали заселитися німецькі народи.
Німецький ватажок у книзі “Майн Кампф” негативно відзивався про слов’ян, вважаючи їх нижчою расою. Зустрічається тут згадка і про колонізацію слов’янських земель.
Початок війни
Перші частини німецької армії увійшли в Дубно 25 червня 1941 року.
Під час відступу з міста органами НКВС та НКДБ в Дубенській в’язниці № 2 було вбито і поранено 230 в’язнів, в тому числі політичних. Згідно з німецькими документами, страчених було понад 400 осіб.
На території Дубна та Дубенського району в той час проживала чимала громада євреїв. Ще на початку війни частині євреїв пощастило евакуюватися.
Перші розстріли єврейського населення почалися 22 липня 1941 року. Тоді німці розстріляли 83 людини.
З весни по зиму 1941 року німці знищили понад дві тисячі євреїв. Масове знищення єврейського населення відбулося 27 травня 1942 року, коли на околиці міста розстріляли 3800 осіб.
Взагалі, Дубно одне з міст, де були найбільші жертви серед єврейського населення. Так, під час Голокосту загинуло 10828 представників цієї національності.
Також в Дубно 4 квітня 1942 року було створено гетто.
Під час німецької окупації чи не щодня надходили новини про вбивства мирного населення чи їх примусове вивезення на роботи до Німеччини.
Розслідування злочинів
Звільнили Дубно від нацистської окупації 17 березня 1944 року. В бою за звільнення міста загинуло понад 1400 солдатів та офіцерів.
Зі звільненням міста та його околиць розпочалися розслідування злочинів нацистів. Були створені комісії, до складу яких входили військові, лікарі, жителі міст. Представники комісій виходили на місце, де складали акти огляду. Саме з таких першоджерел вдалося отримати інформацію про звірства німецьких окупантів, а також встановити особи деяких загиблих.
Так, в акті від 26 листопада 1944 року зазначено, що на стадіоні за 200 метрів від міста Дубно по дорозі до монастиря “Чесного Хреста” було виявлено близько п’ятдесяти ям, в яких перебували решти знищених гітлерівцями жителів Дубно та навколишніх територій. Було визначено, що там поховано 3500 осіб, розстріляних німцями у період з червня 1941 по березень 1944 року.
З положень тіл (багато було в сидячому положенні та без одягу), зв’язаних телефонним дротом рук, було зрозуміло, що людей перед смертю ще й катували.
В цьому ж акті йде мова про те, що наймасовішим було знищення жителів міста перед Великоднем 25 квітня 1943 року, коли багато людей з сусідніх сіл приїхали в місто за покупками. Частину людей було примусово вивезено на роботи до Німеччини, а частину розстріляли на дубенському стадіоні.
Ще в одному документі йде мова про розстріл 650 осіб, яких було знайдено в ямі на розі вулиць Боженка та Ворошилова.
А на околиці міста Дубно в урочищі “Палестина” у 25 ямах було виявлено 1750 осіб.
Свідчень таких звірств німецьких окупантів немало.
З розумінням того, що війну німці програють, окупанти почали активно знищувати докази своїх звірств. З цією метою вони здійснювали ексгумацію масових поховань та спалювали трупи, знищували документацію, яка підтверджувала їхні злочини.
Проте вбивства мали такі масштаби, що приховати їх було неможливо. Крім того, лишалися ще живі свідки трагедій.
Читаючи про ці звірства важко збагнути, що все це робили люди. Прикро й те, що колись близькі сусіди стали нам лютими ворогами, хоча дідам та батькам разом доводилося переживати ті страшні часи німецької окупації.
Мабуть, пам’ять коротка.