Василь Червоній: політик, який так і не став мером Рівного

Василь Червоній був одним із найвпливовіших політиків Рівненщини кінця 1990-х — першої половини 2000-х років. Народний депутат, голова Рівненської ОДА, один із лідерів національно-демократичного руху в області — здавалося б, мерське крісло Рівного було для нього цілком логічною політичною вершиною. Але стати міським головою йому так і не судилося.

У цій статті на yes-rivne.com.ua розберемо, як Василь Червоній прийшов у велику політику, чому мав вплив у Рівному, як був пов’язаний із політичною кар’єрою Володимира Хомка та якою залишилася його спадщина після трагічної загибелі у 2009 році.

Від «Рівнеазоту» до Верховної Ради

Василь Михайлович Червоній народився 24 серпня 1958 року. Його професійний шлях спочатку не був пов’язаний із політикою. Після навчання в Київському політехнічному інституті він здобув спеціальність інженера-хіміка-технолога та працював на підприємстві «Рівнеазот».

У політику Червоній прийшов у період, коли Україна ще була частиною Радянського Союзу, але національно-демократичний рух уже набирав сили. Він долучився до діяльності Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а згодом став одним з активістів Народного Руху України на Рівненщині.

Перший серйозний політичний успіх Червонія припав на парламентські вибори 1990 року. Він був обраний народним депутатом України першого скликання від Рівного, здобувши понад половину голосів виборців свого округу. Для молодого політика це стало початком тривалої кар’єри у великій політиці.

У наступні роки Червоній залишався активним учасником національно-демократичного руху. Він очолював Рівненську крайову організацію Народного Руху України, був депутатом Верховної Ради другого скликання, а згодом знову повернувся до парламенту. Його політична діяльність була тісно пов’язана з українським національно-демократичним табором, а на Рівненщині він поступово сформував власну політичну команду.

До середини 2000-х років вплив Червонія виходив далеко за межі парламентської діяльності. Він брав участь у формуванні політичного порядку денного області, а після Помаранчевої революції отримав можливість безпосередньо керувати Рівненщиною.

Період губернаторства Червонія

4 лютого 2005 року Василь Червоній очолив Рівненську обласну державну адміністрацію. До того він мав багаторічний досвід парламентської та партійної роботи, а тепер здобув можливість безпосередньо впливати на управління областю.

На посаді голови ОДА Червоній пробув понад рік. Його робота супроводжувалася політичними конфліктами та критикою з боку опонентів. Одним із найпомітніших було протистояння з міським головою Рівного Віктором Чайкою.

Суперництво політиків мало не лише особистий характер. Йшлось і про вплив на політичні процеси в обласному центрі. Чайка багато років очолював Рівне, тоді як Червоній, керуючи областю, мав власне бачення того, якою має бути міська влада.

У травні 2006 року Червонія звільнили з посади голови Рівненської ОДА. Проте завершення губернаторської кар’єри не означало його відходу з політики. Навпаки, участь політичного діяча в боротьбі за вплив на міську владу Рівного стала особливо помітною.

До того моменту у Червонія вже був значний політичний ресурс:

• парламентський досвід;
• партійна структура;
• впізнаваність серед виборців.

Наступним випробуванням стала боротьба за мерське крісло, хоча спочатку він вирішив діяти не як кандидат, а як політичний гравець, який підтримує іншого претендента на посаду міського голови.

Підтримка Хомка на виборах

На виборах 2006 року головним викликом для Віктора Чайки став не Червоній, а людина, яку з ним пов’язували — керівник «Рівнеоблводоканалу» Володимир Хомко. Саме його очільник Рівненської ОДА підтримав у боротьбі за крісло міського голови.

Для Рівного це були вибори з помітним протистоянням між міською та обласною владою. Чайка вже багато років керував містом, тоді як Червоній очолював Рівненську ОДА і мав власне бачення того, хто повинен представляти міську владу. Василь Михайлович робив ставку на Хомка, що мав образ господарника та завдяки роботі у водоканалі був досвідченим у розв’язанні комунальних питань міста.

Підтримка Червонія не була лише політичним жестом. Навколо Хомка сформувалася «Народна коаліція», до якої, за даними видання «Рівне Вечірнє», увійшли 18 політичних сил. Для Червонія то була спроба створити альтернативу Чайці й змінити розклад сил у Рівному.

Але виборці вирішили інакше. Віктор Чайка залишився міським головою, а Хомко програв перший раунд боротьби за мерське крісло.

Боротьба Василя Червонія за крісло мера

У 2008 році політична ситуація в Рівному різко змінилася. Віктор Чайка раптово помер у польському Ополе дорогою до Німеччини, куди їхав на черговий курс лікування. Останні місяці міський голова тяжко хворів і перебував на лікарняному, а його обов’язки виконував секретар міської ради Юрій Торгун. Позачергові вибори міського голови Рівного були призначені на 30 листопада 2008 року. Тоді Василь Червоній вирішив не залишатися поза виборчою кампанією. Він висунув свою кандидатуру на посаду міського голови. Червоній ішов на вибори як представник Української народної партії.

Перемогу в політичних перегонах тоді здобув Володимир Хомко. Василь Червоній посів друге місце. Різниця між ними була значною. Хомко здобув більш ніж удвічі більше голосів.

Результати виборів міського голови Рівного 2008 року

Цікаво, що результати голосування загалом відповідали настроям, які фіксували соціологи напередодні виборів. За дослідженням «ОПОРИ», за Хомка були готові проголосувати 23,05% опитаних, тоді як підтримку Василю Червонію висловлювали 10,68%. Показовим був і рівень недовіри. Червонію не довіряли 46,88% опитаних — це був найвищий показник серед основних кандидатів. Василя Михайловича рівняни добре знали, але впізнаваність не перетворилася на готовність віддати за нього голос.

Останній період життя політика, що трагічно загинув

Після мерських виборів 2008-го Червоній не припинив займатися політикою. У грудні 2008 року він балотувався на посаду голови Української народної партії, однак поступився її багаторічному керівнику Юрію Костенку. Отже, наприкінці 2008 року Червоній зазнав двох політичних поразок поспіль. Спочатку він програв на виборах мера Рівного, а потім — на партійному з’їзді.

Водночас діяльність Василя Червонія не обмежувалася партійною політикою. Він був членом Вищої церковної ради УПЦ Київського патріархату та старостою Свято-Покровського кафедрального собору в Рівному. Червоній також опікувався спорудженням храму та його облаштуванням. У травні 2009 року Василь Михайлович також публічно виступав як автор статті про Другу світову війну, опублікованої в «Українській правді». До трагічної загибелі рівненський діяч залишався активним учасником громадського та політичного життя.

4 липня 2009 року під час риболовлі в Костопільському районі Василя Червонія вразила блискавка. Його доправили до лікарні у вкрай тяжкому стані, однак врятувати політика не вдалося. Йому було 50 років.

6 липня з Василем Червонієм прощалися в Рівному. Його поховали на території Свято-Покровського кафедрального собору. Так раптово завершилася політична кар’єра людини, яка понад два десятиліття залишалася помітною фігурою Рівненщини.

Червоній не став мером Рівного, однак роками залишався одним із найпомітніших політиків області. Його кар’єра поєднала губернаторство, партійну та парламентську діяльність і боротьбу за вплив на міську владу. Попри те, що мерського крісла так і не здобув, у пам’яті рівнян він залишився як одна з помітних політичних постатей. У 2022 році в Рівному на його честь перейменували вулицю Гагаріна.