«Як можна вбити таку пташку?» – промовив сам до себе радянський офіцер, загорнув її голову в шинель і вистрілив у скроню. Так ж доля спіткала і її сестру-підпільницю. Мова йде про двох сестер-розвідниць із радянської розвідгрупи Лідію Лісовську та Марію Микоту. В роки німецької окупації Рівного ці дівчата добували цінну інформацію, спілкуючись з високопоставленими представниками окупаційної адміністрації. Одній із них – Марії Микоті, приписують отримання цінної інформації про підготовку німецькими спецслужбами замаху на лідерів країн-учасниць Тегеранської конференції, пише yes-rivne.com.ua.
Діяльність сестер-розвідниць у Рівному оповита багатьма вигадками, таємницями та суперечностями. Суперечливими були і постаті самих Лідії та Марії. Детальніше про них та їх діяльність – читайте в матеріалі.
Лідія Лісовська – що про неї відомо
Багаточисленні джерела стверджують, що Лідія Лісовська (дівоче прізвище – Демчинська) народилася у Рівному в 1910 році. Навчалася спочатку в приватній російській гімназії, а потім у Варшавському балетному училищі та консерваторії.
Сучасники описували Лідію, як неймовірної краси жінку зі стрункою спортивною фігурою, блакитними очима, ніжними рисами обличчя та довгим волосся, кольору стиглого жита. Гарно танцювала, мала музичні здібності та шляхетні манери, а ще у Лідії Демчинської завжди було багато шанувальників.
Вперше вийшла заміж у 1936 році за польського адвоката, однак чоловік через рік помер. Безуспішно Лідія намагалася побудувати співочу та балетну кар’єру. Одного разу Лідія разом з кількома дівчатами актрисами отримала пропозицію від одного імпресаріо спробувати себе в кіно. Дівчат запевняли, що на них чекають в Голлівуді та навіть видали половину авансу. Однак дорогою в поїзді дівчата дізналися, що після посадки на корабель їх повезуть на Близькій Схід, де віддадуть в бордель. Тож, коли потяг зробив зупинку у Берліні – Лідія вирішила втікати. Та й до того часу панночка вже встигла витрати частину свого авансу на красивий одяг, адже жити любила на широку ногу.
Побоюючись, що її шукатимуть бандити, Лідія приймає рішення відправитися в невеличке місто Костопіль, що поблизу Рівного. В Костополі у Лідії Демчинської проживала рідня, зокрема, її двоюрідна сестра Марія Микота, мова про яку піде трохи згодом.
Поява красуні-балерини в провінційному містечку Костопіль не залишилася непоміченою. Місцеві жительки із захопленням та заздрістю дивилися на Лідію.
Історик та краєзнавець Олександр Намозов у розмові з журналістами інтернет-видання «Факти» стверджував, що в Костополі до Лісовської залицявся Вольф Ейдельштейн – батько одіозного російського політика, українофоба Володимира Жириновського. У міжвоєнні роки родина Ейдельштейнів була однією з найбагатших на Рівненщині. Батько Вольфа – Іцхак Айзик Ейдельштейн володів у Костополі фанерним заводом, продукція якого була знаною у всій тодішній Польщі.
Ейдельштейн-старший, який був ортодоксальним євреєм, заборонив своєму синові одружуватися з Лідією. Той підкорився волі батька, однак відомо, що певний час Вольф надавав матеріальну допомогу красуні родом з Рівного.
У 1938 році Лідія закохується та виходить заміж за польського офіцера Єжи Лісовського. Заради вінчання з польським офіцером Лідія перейшла в католицизм та взяла ім’я Леокадія, а також чоловікову фамілію – Лісовська.
До початку Другої світової війни подружжя жило в Польщі. Тут Лісовська навчилася вправно стріляти, фехтувати та їздити верхи на конях.
Після нападу гітлерівської Німеччини на Польщу чоловік Лісовської потрапив в полон. За деякими даними, чоловік Лідії не вижив, за іншими – йому вдалося врятуватися і виїхати після закінчення війни до Канади.
Сама ж Лідія Лісовська після початку Другої світової війни перебралася до Львова, а згодом переїхала до рідного Рівного, яке з другої половини вересня 1939 року було окуповане радянською владою.
Марія Микота – двоюрідна сестра Лідії
Двоюрідна сестра Лідії Лісовської – Марія Микота була родом з Костополя. Народилася в 1924 році. Друга світова війна застала дівчину у її рідному місті. 17-річною Марію заледве не відправили в Німеччину на примусові роботу – юну костопільчанку врятувала її сестра Лідія. Лісовська тоді працювала старшою офіціанткою в ресторані «Дойчегофф» і буквально зняла з потягу Марію, коли той зробив зупинку у Рівному.
Після цього Лідія влаштувала Марію працювати буфетницею у поїзді Харків-Берлін, однак після того, як дівчину там зґвалтували, вона звільнилася. Далі на Марію чекала нова робота – у рівненському ресторані «Дойче хаус», яку вона знайшла теж завдяки зусиллям сестри Лідії. А згодом костопільчанка почала працювати на радянську розвідку.
Діяльність сестер-розвідниць в окупованому Рівному
Лісовська та Микота вважалися помічницями радянського диверсанта, агента НКВС Миколи Кузнєцова, котрий в роки німецької окупації займався у Рівному ліквідацією представників окупаційної адміністрації. В окупованому Рівному головним завданням Кузнєцова була ліквідація гітлерівського гауляйтера, рейхскомісара України Еріха Коха. Щоправда, це завдання Кузнєцов провалив.
За деякими джерелами Лідія Лісовська відверто недолюблювала Кузнєцова, який за численними переказами і легендами, буцімто користувався неабиякою популярністю серед жінок. За іншими даними, Лісовська та Кузнєцов крутили роман. Підтвердити чи спростувати це уже неможливо, однак правдивим є той факт, що Лісовська співпрацювала з НКВДистами, зокрема, із загоном радянських диверсантів під назвою «Победители». Працювала під агентурними псевдонімами «Веселовська» та «Лік».
Наприкінці 1942 року Лісовська працювала в казино, де частими гостями були німецькі офіцери. Окрім цього Лідія здавала кімнату у своїй квартирі німецьким офіцерам. Тісне спілкування Лісовської з німецькими вояками та чиновниками не могло не зацікавити радянських диверсантів, які діяли в Рівному. Вони вийшли на рівнянку, та погодилася співпрацювати з НКВС та стала однією з помічницею вищезгаданого Кузнєцова.
Лісовська заводила знайомства та крутила романи з високопоставленими німецькими офіцерами та чиновниками. У своїх коханців красуня-рівнянка часто вивідувала цінну інформацію, яку потім передавала Кузнєцову. Заради одного із спецзавдань радянських диверсантів Лісовська влаштувалася працювати економкою та закрутила роман з німецьким генералом, командувачем резервних військ гітлерівців Максом Ільгеном. Інформація, яку Лідія надала диверсантам, дозволила їм здійснити завдання з викрадення гітлерівського генерала.
Однак найвідомішим місцем роботи Лісовської в роки німецької окупації був ресторан «Дойчегофф», який знаходився в районі сучасної театральної площі. Працюючи старшою офіціанткою, Лісовська вивідала немало цінної інформації від німецьких офіцерів, яку передавала чекістам, аби ті знали про подальші дії гітлерівців.
Лісовська також втягнула у співпрацю з НКВС свою двоюрідну сестру Марію Микоту. Ставши розвідницею, Микота закрутила роман з штурмбанфюрером Ульріхом фон Ортелем, який в окупованому Рівному керував центром підготовки диверсантів – установа працювала під виглядом приватної стоматологічної клініки.
Одного разу німецький воєначальник повідомив своїй молодій коханці про те, що їде у відрядження та пообіцяв привезти їй перський килим. Марія переповіла цю розмову своїй сестрі, а та в свою чергу передала інформацію чекістам. Вважається, що завдяки інформації, яку дізналася Микота (працювала під псевдонімами «Майя» та «Фарфорова лялька»), радянська розвідка дізналася про підготовку нацистами замаху на лідерів країн «Великої Трійки» Рузвельта, Черчілля та Сталіна. Їх зустріч мала відбутися в Тегерані наприкінці 1943 року.
За іншими ж даними, ніякого замаху на учасників тегеранської конференції не планувалося. Цілком імовірно, що це була вигадка радянської історіографії, аби приписати розвіднику Червоної армії Кузнєцову якомога більше «успіхів». Адже отримання інформації про підготовку німецькою розвідкою замаху на Рузвельта, Сталіна та Черчілля Кузнєцов приписав собі. Про те, що здобула цю та багато іншої інформації Марія Микота, було відомо лише вузькому колу дослідників.
Побутує інформація, що Лідія та Марія були подвійними агентесами. У Рівному дівчат намагалися завербувати агенти нацистської служби безпеки – СД. Радянські диверсанти, буцімто, вмовили розвідниць співпрацювати з нацистськими спецслужбами, аби ті вивідували важливу для них інформацію.
Загибель розвідниць
Після звільнення Рівненщини від німецьких загарбників Лісовська та Микота перебралися на деякий час до Львова. У Львові дівчатам повідомили, що вони нагороджені орденами за діяльність в тилу ворога. Для вручення нагород сестрам потрібно було приїхати в Рівне.
У супроводі співробітників НКВС розвідниці вирушили до місця призначення. Однак поблизу Острога автомобіль повернув в сторону Хмельниччини. Машина пригальмувала біля села Кам’янка, Хмельницької області. Незабаром роздалися постріли – Лісовську та Микоту було вбито, а автомобіль з чекістами попрямував далі.
Радянська історіографія говорить, що розвідниці загинули «за загадкових обставин» і намагалася приписати вбивство сестер агентам гестапо або українським підпільникам. Однак сучасні українські історики з впевненістю говорять, що Лідію та Марію вбили свої ж, тобто, чекісти. Зокрема, це стверджує уже згадуваний історик Олександр Намозов. Дівчата надто багато знали, а таких людей чекісти Сталіна не лишали в живих.
Певний час у Рівному одна з вулиць найменувалася іменем Лідії Лісовської. Однак в межах декомунізації у 2017 році вулиця була перейменована. Дане рішення було обґрунтоване тим, що Лісовська взаємодіяла із загоном радянських диверсантів під назвою «Победители», який вів бої з частинами Української повстанської армії та влаштовував провокації проти Організації українських націоналістів.