Друга світова війна – це про болючі спогади. Про втрати, загибель, а також про боротьбу.
Зважаючи на умови нашого сьогодення, навіть без підручників з історії можемо з впевненістю стверджувати: у далекому 1941 році, як і в 2023, українці ворогу протистояли, пише yes-rivne.com.ua. Просто тому, що не могли бути підкореними – така вже наша особливість. Особливість і жителів Рівненщини, зокрема.
З початком Другої світової війни певний відсоток населення нашої області, як би дивно це не звучало, мав позитивні надії на загарбників. Припускали: якщо не поляки і не росіяни, то, можливо, німці лояльно ставитимуться до бажання українців мати свою державу? Але згодом виявилося, що подібні надії були марними. Замість очікуваного розуміння – реальні облави, розстріли та грабунки.
Відповідь жителів Рівненщини на таку поведінку була очевидною – почав розвиватися підпільний рух опору.
Особливості підпільного руху опору на Рівненщині в часи Другої світової війни
Під трьома прапорами – так символічно можна назвати особливість руху опору на Рівненщині в часи Другої світової війни. Адже на території області діяли всі, хто тільки міг: представники українського підпілля, радянські партизани та польські активісти.
І якщо ви думаєте, що це було перевагою, то ні. Замість того, щоб об’єднатися проти спільного ворога, кожна з груп на додачу воювала і між собою. Чому так сталося? Пояснення дуже просте – всі вони мали різну мету: Хоча, здається, мало б бути навпаки…
Рівненщина і повстання Тараса Бульби-Боровця
Почнімо з українського підпілля. Найголовніша ціль повстанців – відстояти право на незалежність України.
Ось коли знати про їхню мету, то і вчинки викликають менше питань. Бо спершу могло видатись абсолютно незрозумілим, чому жителі Рівненщини на чолі з Тарасом Бульбою-Боровцем підтримували німців – тобто тих, хто прийшов їх завойовувати. Але трохи вище вже йшлося про хибні надії, покладені українцями на ворогів. Вони і стали причиною підтримки нацистів з боку населення Рівненщини.
Як казав сам очільник українського підпілля:
«Для нас Німеччина є ворогом тільки припадковим і часово-переходовим. Головні ж і вічні наші вороги — це наші етнографічні сусіди».
Якби ж ці слова виявилися непророчими, але…
Краще за цю цитату мотиви вчинків повстанців, очолюваних Тарасом Бульбою-Боровцем, не пояснити. Тож зрозуміло, що добряча частина жителів Рівненщини об’єдналася, аби діяти проти більшовиків. Стандартно: підривалися мости, злітали у повітря залізниці, відбувався збір потрібної інформації – підпілля діяло. Згодом Боровець навіть об’єднав усіх учасників в одне формування, відоме нам під назвою «Поліська Січ».
Однак з часом українці зрозуміли, що німецькі нацисти ніякі не друзі. Після сотень забраних ні в чому невинних життів простого народу (згадайте про розстріли, які регулярно здійснювали фашисти) січовики, та й сам Тарас Бульба-Боровець, не могли більше підтримувати політику загарбників. Тож співпраця з німецькою стороною закінчилася.
Але сама діяльність українського підпілля – ні. Щоправда, з листопада 1941 року почала діяти в дещо іншому руслі. Відтоді повстанці, які залишилися вірними оновленій «Поліській Січі», боролися і з німецькими загарбниками: проводили агітаційну роботу з населенням, яке їх, до слова, неабияк підтримувало, та вступали в сутички з німецькими окупантами.
Але варто зауважити, що операції загону Тараса Бульби-Боровця були не всеукраїнськими, вони відбувалися тільки на території Рівненщини, тож масовими їх не назвеш. Але яскравим прикладом української боротьби у часи Другої світової війни – однозначно так.
Рівненщина і партизанський рух
Перейдімо до партизанського руху на Рівненщині. Їхня головна мета – завадити просуванню німецьких військ. І ціль начебто благородна, та все ж радянський присмак вніс деякі корективи у сприйняття цих «героїв».
Партизани в часи Другої світової війни – ті, кого фактичного створила влада СРСР. Тож зрозуміло, за чиї інтереси вони виступали.
Розпочнемо з позитивних моментів. Учасники партизанських загонів, які діяли на Рівненщині, здійснили чимало диверсійних операцій, вони визволяли з ворожих таборів військовополонених, а також знищували зрадників і запроданців.
Було таких груп в нашій області багато. І якщо самі повстанці часто виступали «за» український народ, то очільники загонів – ні. Саме через це популярність партизанів серед жителів Рівненської області і була меншою, особливо якщо порівнювати з українськими націоналістичними формуваннями.
Узагалі про партизанський рух на Рівненщині досліджень не так і багато. Мабуть, через те, що тема суперечлива. Але все ж у більшості наявних історичних працях ідеться про те, що радянські партизани часто грабували людей, ображали їх та підставляли.
Так, наприклад, описують очільника однієї з партизанських груп, яка діяла і на Рівненщині, Дмитра Медведєва. До початку Другої світової війни він «визволяв» (як прийнято казати) територію нинішньої Луганської області від свідомих українців… Тож можна собі уявити, як він ставився до жителів Рівненщини у період, коли став очільником партизанів.
І такі випадки були не поодинокі, адже очільниками здебільшого були ті, кого обрала влада СРСР. А це відповідно людина, яка ненавиділа не лише німців, а й українців.
Рівненщина і польське підпілля
Польське підпілля на території Рівненщини – це про заваду створення Української держави. Такою, скажімо, особливою була ціль руху опору поляків у часи Другої світової війни.
Відповідно найбільше вони боролися з представниками українського націоналістичного підпілля. Що кінець кінцем призвело до Волинської трагедії…
Такий собі рух опору, якщо його взагалі можна так назвати. Поляки зробили свій вибір на користь німців та радянських партизанів. І усе тільки для того, аби не дозволити досягнути бажаного населенню України.
Хоча з німцями теж інколи входили в суперечки. Але лише інколи, коли небезпека з боку нацистів загрожувала безпосередньо полякам.
Не зважаючи на всі розбіжності, німецьких фашистів з території нашої області, як і країни загалом, на щастя, вигнати вдалося. І, безперечно, доклали до цієї перемоги руку представники всіх підпільних організацій.
Так само буде і тепер, у 21 столітті. Як казав Тарас Бульба-Боровець, з тим етнографічним сусідом – головним і вічним ворогом України.