Костянтин Германович Вротновський-Сивошапка за освітою був ветеринарним лікарем, але більше був відомий як успішний військовий та політичний діяч часів Української Народної Республіки, який мав активну громадську позицію та прагнув відродити український дух, пише сайт yes-rivne.com.ua.
Український рух в російському корпусі
Костянтин Германович народився у місті Миколаєві 9 липня 1890 року. Його дитинство та юність минули у Варшаві.
Під час навчання у Варшаві хлопець почав цікавитися життям українських активістів. В той час у закладах вищої освіти Варшави активно діяли українські громади. Костянтин Вротновський-Сивошапко організував театральну трупу ветеринарного інституту, яка два рази на місяць демонструвала глядачам українські пʼєси. Юнак мав неабиякий акторський талант.
Навчаючись у Варшаві, Костянтин Германович познайомився з уродженцем Волині Яковом Федоровичем Бичківським, який у 1930 році був призначений директором Рівненської української гімназії. Можливо саме дружба з Яковом Бичківським сприяла подальшому переїзду родини Вротновських до Рівного.
З початком Першої світової війни з Варшави до Москви евакуюють інститут, де навчався юнак. Там хлопець продовжує навчання.
Після закінчення ветеринарного інституту Костянтин Вротновський-Сивошапко був призначений на посаду молодшого ветеринарного лікаря 4-го етапного батальйону, а через деякий час переведений на посаду ветеринарного лікаря Гренадерського саперного батальйону.
Гренадерський корпус був окремим з’єднанням російської імператорської армії. До серпня 1914 року корпус 4-ї армії входив до складу Південно-Західного фронту.
Як відомо, у березні 1917 року відбулися події, які були пов’язані з національно-визвольною боротьбою українського народу, що надалі отримали назву Визвольні змагання або Українська революція 1917-1921 років.
Костянтину Вротновському-Сивошапці у квітні 1917 року в Гренадерському корпусі вдалося згуртувати українських ветеринарних лікарів та фельдшерів в Українську військову ветеринарну управу. Таким чином, виник український рух в російському Гренадерському корпусі, який очолив сам Костянтин Германович.
Українці цього корпусу делегували Костянтина Германовича на II Всеукраїнський військовий з’їзд, де його було обрано членом Українського генерального військового комітету та Малої Ради Центральної Ради.
Військовий ветеринар
З 1 листопада 1917 року Костянтина Вротновського-Сивошапку призначено на посаду начальника військово-ветеринарної управи Українського Генерального Військового Секретаріату, а пізніше – Військового міністерства Центральної ради, Гетьманату, Директорії.
На початку травня 1919 року Костянтин Германович отримує посаду референта з національно-культурних справ Сірожупанного корпусу Дієвої армії Української Народної Республіки.
Сірожупанниками називали військову формацію, що утворилася після укладеного Берестейського миру та складалася з українських полонених російської армії в Австро-Угорській імперії.
З 22 травня 1919 року Костянтину Вротновському-Сивошапці доручають командування окремим загоном Сірожупанників, який повинен був охороняти Підволочиськ.
Через рік його призначають на посаду товариша (заступника) міністра народного господарства Української Народної Республіки.
З лютого 1921 року Костянтин Вротновський-Сивошапка обіймає посаду полковника армії Української Народної Республіки.
Виникає питання: як ветеринару вдалося зробити блискучу кар’єру військового? Виявляється, що на той час професія ветеринара була дуже популярною, адже у війську переважала кіннота. Костянтин Вротновський-Сивошапко відповідав за ветеринарне забезпечення кавалерії. А коні на той час мали важливе значення, адже використовувалися як для перевезення вантажів, так і для бою.
Сім’я
У 1912 році Костянтин Вротновський-Сивошапко одружився з Надією Василівною Філонович, яка була родом з Чернігівщини 1892 року народження. У подружжя народилося четверо дітей, проте не всі з них мали щасливу долю.
Надія Вротновська у 1928-1929 роках очолювала Союз українок Волині, а згодом увійшла до управи цієї спілки. Також вона здійснювала керівництво фаховими курсами для молоді та “колоніями для дітей”.
На світогляд Костянтина у прагненні української незалежності вплинула його дружина Надія, а також його бабуся по маминій лінії – уродженка Херсонщини, на прізвище Сивошапка. До речі, Костянтин Германович додав до свого польського прізвища українське прізвище бабусі.
Всі діти Вротновських виховувалися у патріотичному дусі. Навчалися вони у Рівненській українській гімназії.
Син Костянтина Вротновського-Сивошапки – Гордій Вротновський – став членом Організації українських націоналістів, а на початку 1943 року вступив до Української Повстанської Армії.
Гордій Вротновський створив сотню, яка діяла на території Здолбунівського та Корецького районів, завдаючи клопоту німцям. Відомо, що сотня Гордієнка, саме під таким псевдонімом діяв син Костянтина Германовича, здійснила рейд на територію Житомирської області, де відбулись сутички з радянськими партизанами, а також бійцями сотні було проведено кілька боїв з німцями. Під час однієї з операцій німці захопили Гордія в полон і в травні 1944 року розстріляли як українського націоналіста.
Після Другої світової війни молодшого сина Богдана та дружину Костянтина Вротновського-Сивошапки арештовують та відправляють у заслання. Одна донька Костянтина Германовича теж була засуджена, а ще одній вдалося емігрувати до Канади.
Рівне
Після того, як Українська революція зазнала поразки, Костянтин Вротновський-Сивошапка з родиною переїздить у батьківський будинок у Варшаву. Пізніше родина деякий час проживала у Бидгощі, а потім у невеликому містечку Мрочі, де Костянтин Германович викладав у господарській школі.
У Рівне Костянтин Германович прибув за особистим запрошенням бургомістра, який запропонував йому посаду головного ветеринарного лікаря.
Паралельно з ветеринарною практикою, Костянтин Вротновський-Сивошапка активно займається громадською діяльністю.
Так, ним було ініційовано створення “Мистецького товариства”, де могли виставляти свої твори українські митці.
За час перебування у Рівному Костянтин Германович відшукав могилу командувача Дієвої армії Української Народної Республіки генерал-хорунжого Василя Тютюнника та за батьківські кошти учнів Рівненської української гімназії спорудив на могилі генерала пам’ятник, який зберігся і до сьогодні.
Помер талановитий політик, військовий діяч, лікар 2 квітня 1929 року у віці 38 років, не впоравшись з важкою недугою.
Ще за життя Костянтин Вротновський-Сивошапко заповідав поховати його поруч з командиром Дієвої армії УНР Василем Тютюнником. Похований на Дубенському кладовищі, де покоїться багато воїнів, що відстоювали незалежність української держави.
Провести в останню путь Костянтина Вротновського-Сивошапка зібралася велика кількість людей, в тому числі з-поміж колишніх командирів та вояків УНР.