Є речі, про які боляче згадувати, але мовчати про них неможливо. Ці розповіді – нитки, що пов’язують сьогодення та минуле. Саме в них оживає історія, а не на сторінках підручників. Виснажливі бої, кровопролиття, зруйновані долі, втрати – саме з цим асоціюється у нас Друга світова війна. Але навіть у ті страшні часи люди продовжували жити, створювати родини, мріяти й вірити у краще. Історія Рівного показує, що у цьому воно нічим не відрізнялося від інших українських міст, які були під німецькою окупацією, пише yes-rivne.com.ua.
Будні під кулями
Канадський історик, публіцист та радіожурналіст українського походження Дмитро Поспєловський у своїй книзі “Пам’ять та час. Історія родини Ушинських-Поспєловських” ділився своїми спогадами з перших днів війни. На той час його родина перебувала у Рівному. З розповіді Поспєловського дізнаємося, що за декілька днів до нападу Німеччини на СРСР до нього приїхав батько і попередив, що незабаром почнеться війна. Так і сталося майже одразу після повернення батька до Рівного.
Місто опинилося під бомбардуванням німецьких літаків у той час, коли батькова дружина розвішувала в саду випрану білизну. Батька заарештували, а НКВС, відступаючи, розстрілювала усіх, хто був за ґратами, бо не мала можливості для вивезення в’язнів. Дивом батькові Дмитра Поспєловського вдалося вижити.
Під час окупації рівнянин працював хірургом-гінекологом і у своїй книзі Дмитро описує один цікавий випадок з лікарської практики свого батька. Одного разу до нього прийшла молода пара – українка та чоловік у формі офіцера німецького вермахту. Поки дівчина була на прийомі у лікаря, офіцер розважав дітей Поспєловського. І коли багато років потому, у 1972 році, Дмитро з сестрою приїхали до Рівного і зайшли до краєзнавчого музею, у бюсті героя Радянського Союзу Миколи Кузнєцова впізнали того офіцера вермахту, а з фотографії Лідії Лісовської – ту молоду українку. Ця пара розрахувалася з лікарем картками в ресторан для німців, куди батько декілька разів водив своїх дітей і куди вхід не-німцям був заборонений.
У своїй книзі Дмитро поділився спогадами, що під час війни гроші втратили будь-яку цінність. Місцеві мешканці виживали лише завдяки обміну. Для родини Ушинських-Поспєловських порятунком був сад, звідки вони продавали фрукти та ягоди. Пізніше завели невелике господарство, і це був їхній спосіб заробітку до виїзду на Захід у 1944 році.
Дитинство у війні
Ірина Куліш-Лукашевич також поділилася своїми спогадами про важливу частину з історії Рівного. Вона народилася у Рівному, але її батько був інженером, якого запросили на роботу до Гдині. Там сім’я Ірини прожила до 1939 року, а після початку війни повернулася до рідного міста. Ірині на той момент було всього сім років.
Жінка розповіла, що гроші у місті тоді майже не ходили, а магазинів поблизу не було. Їхнім багатством був город, де вони вирощували овочі та робили запаси на зиму. Також батьки Ірини вимінювали продукти на одяг. Раз на тиждень у Рівному відкривалися магазини, і кожен містянин за карткою отримував свою частку – шість буханок хліба. Цей хліб був неїстівний, з нього сипалися висівки, труха й солома. Його віддавали тваринам, а дітям готували млинці з борошна, виміняного у селах.
Ірина Куліш-Лукашевич розповіла, що дуже страшно було захворіти під час війни, бо аптеки не працювали, ліків не було. У дитинстві вона захворіла на мокрий плеврит, і її родина звернулися по допомогу до рівненського лікаря-фітотерапевта та священника Михайла Носаля. Він готував трав’яні збори та мазі.
Освіта у Рівному під час німецької окупації також зазнала змін. Ірина навчалася у чотирикласній українській школі, і німці вважали, що українцям достатньо чотири класи. Для них вони були рабами, а отже, освіта їм ні до чого. У пам’яті рівнянки відклалися і страшні події як-от момент, коли євреїв о 4 ранку вели на розстріл у Сосонки. Вони покірно йшли і співали єврейські пісні, які лунали на все місто. Ці епізоди неможливо забути навіть з плином років.