У кожному місті є вулиці, які пам’ятають минулі століття та важливі події різних епох. Вони могли б розповісти про страх і відвагу, про втрати і надії, пише yes-rivne.com.ua. Події Другої світової війни залишили не лише відбиток на мільйонах людських доль, а й мовчазні свідчення пережитого у міському просторі. У Рівному є чимало старих вулиць, з якими пов’язані історичні події. Однією з таких є вулиця Золота, яка з 50-х років XX століття носить ім’я хірурга Миколи Пирогова. Тут будні війни перепліталися з життям, яке тривало попри все.
Довоєнні роки на Золотій
Вулиця Золота, або, як її називали за часів Польщі, Злотна, стала рідним місцем у Рівному для родин різного національного походження, віросповідання та рівня матеріального забезпечення. Попри усі ці відмінності, вони жили мирно і дружно, а їхні діти здобували освіту у початковій школі, що розташовувалась на тій же вулиці.
Своїми спогадами про мирні та воєнні роки на вулиці Золотій поділилася рівнянка Галина Олександрівна Зеленко. Вона народилася тут у 1931 році і прожила до 1949 року, поки її сім’ю не вивезла на Далекий Схід радянська влада. Із заслання Зеленки повернулися тільки у 1956 році, але за рідною адресою більше ніколи не мешкали – вулиця Золота, 16. Будинок у них відібрали. Після закінчення Львівської консерваторії Галина Олександрівна 45 років працювала викладачем Рівненського музичного училища, згодом оселившись у багатоповерхівці на вулиці Віденській.
Батьки Галини Зеленко одружилися у 1929 році. Її мати, Людмила, за фахом була швачкою, чудово шила постіль та білизну, а тому мала багато замовлень від заможних містян. Пані Галина згадувала, що вони з братом Юрком зростали в атмосфері любові, тепла і добробуту. Найкращі спогади пов’язані у рівнянки з вулицею Золотою. Вона успадкувала любов батьків до музики, у них вдома був цілий набір музичних інструментів: гітара, мандоліна, балалайка, маленька скрипка.
Галина Зеленко з малих літ захоплювалася музикою, відвідуючи уроки фортепіано у вчительки-польки Перитяткової. Вона навіть не здогадувалась, що музика стане її професією у подальшому житті. Вже після війни Олександр Зеленко виміняв за пляшку горілки у військових маленький акордеон, щоб донька навчилася грати на слух і за нотами.
Хто жив на Золотій
Подружжя Зеленко на Золотій. Фото взяте з ресурсу: https://retrorivne.com.ua/
Сусідами Зеленків були люди різних національностей і професій. Пані Галина розповіла про сім’ю Зальцманів – вони жили навпроти їхнього будинку і мали власний магазин. У них було троє дітей, але всі вони, крім старшого Боруха, якого забрали до радянського війська напередодні війни, загинули під час німецької окупації міста.
Дитинство Галини Зеленко минуло серед великої родини Корженьовських. Вона запам’ятала, що дід Антон Корженьовський був дуже побожною людиною і щосуботи прокидався вдосвіта і прямував до Корецького монастиря на службу. У 1939 році родину Корженьовських вивезли у Середню Азію. Другом дитинства Галини, який теж жив із нею на одній вулиці, був Сергій Корнільєв. Згодом він став відомим у Рівному адвокатом.
Коли у 1939 році до Рівного прийшли “совєти”, вони забрали в Миколи Зеленко, дядька Галини, усе господарство. Серце чоловіка не витримало, і він помер від серцевого нападу. Батько дівчинки тоді пішов працювати в газету “Червоний прапор”, а в їхній хаті оселилися військові, бо поруч було військове містечко.
На колишній Золотій жив і відомий у Рівному фінансист та колекціонер Микола Іванович Чечет. У міжвоєнний період відомий рівнянин працював у Польському кооперативному банку.
Страшні часи для рівненської вулиці
Найстрашніші часи вулиця Золота пережила в роки Другої світової війни. Вона стала межею єврейського гетто в Рівному і була полита слізьми невинних жертв нацистського режиму. Саме цією вулицею окупанти вели євреїв до місця страти. Ці трагічні події також залишилися в пам’яті Галини Зеленко.
Мешканців, що жили на лівому боці вулиці, вони виселили з будинків, а на правому боці, де мешкала родина Галини, люди залишилися жити. У порожні будинки окупанти зносили відібране у вбитих євреїв майно. Одного разу рівнянка побачила, як німці викручують лампочки з вуличних ліхтарів, – це робилося для того, щоб вночі непомітно відводити рівненські сім’ї на страту.
Декому вдавалося якийсь час переховуватися у льосі. Пані Галина пам’ятає, як так на їхній вулиці ховалася жінка з дитиною, а чоловік потайки носив їм їжу. Але зрештою німці їх знайшли – вони були блідими та виснаженими від тривалого перебування під землею. Шкільний стадіон окупанти загородили і розмістили там полонених. Місцеві мешканці не залишилися осторонь і готували їм їжу, але відносити її доручали дітям – дорослих німці могли розстріляти за допомогу полоненим, а дітей не чіпали.
Тоді часто можна було побачити, як по Золотій вели євреїв на розстріл. Чоловіки, жінки, діти, літні й хворі люди – нацисти не шкодували нікого. В очах людей, які йшли на смерть, можна було побачити смирення та відчай, і за цим було дуже страшно спостерігати. Дехто з цих людей намагався по дорозі передати сусідам свої коштовності, але не всі їх брали.
Відтоді, як сталися ці страшні події, минуло багато років, архітектурне обличчя вулиці Пирогова, яку старожили пам’ятають як Золоту, змінюється новобудовами та новими історіями.