«Народ, який не знає своєї історії, приречений на її повторення».
Реалії нашого сьогодення стали поштовхом до ще глибшого вивчення подій минулого. Бо, виявляється, розмови про циклічність історії не порожні… Як мінімум, для українського народу.
Цього червня минуло 82 роки відтоді, як відбулася найбільша танкова битва часів Другої світової війни. Хоча доречною буде заувага, що цей танковий бій за правом вважається просто найбільшим, навіть без прив’язки до Другої світової, пише yes-rivne.com.ua.
Але, запитавши жителів Рівненщини про зазначену вище подію, – знатимуть про неї не всі. Далеко не всі. Навіть попри те, що битва відбувалася і на території нашої області зокрема.
Одним з факторів цієї сумної статистики є те, що протягом тривалого часу про битву за Дубно-Луцьк-Броди воліли не говорити. Хто? Радянські представники. Чому? Зараз пояснимо.
Історичні факти про битву за Дубно
Битва за Дубно, бій під Бродами або ж битва за Броди – Дубно – Луцьк – усе це назви однієї і тієї ж самої визначної події часів Другої світової війни. Де вона відбувалася – здогадатися не складно: на ділянці Броди – Дубно – Луцьк. Коли? Упродовж 23-29 червня 1941 року.
Незважаючи на масштабність битви, про неї чомусь мовчали, чомусь лише мимоволі згадали в офіційній історіографії, а першість у номінації “Найбільший танковий бій” чомусь приписали битві під Прохорівкою.
Насправді це “чомусь” – звичайне небажання говорити про поразку армії СРСР.
Дещо неочікувану поразку армії СРСР. Адже у трикутнику Броди-Дубно-Луцьк зійшлися понад 3 тисячі радянських танків та близько 700 німецьких (за різними даними, це число коливається від 600 до 800 одиниць військової техніки. Однак, за всіма ними, можна однозначно стверджувати, що їх було менше тисячі). Просто уявіть, яку чисельну перевагу над німцями мало військо СРСР!
А на додачу до цього ще й потужніше озброєння. Але битва все одно програна. Чому так?
Помилки керівництва як причина поразки радянських військ в найбільшій танковій битві
Тільки після розпаду СРСР тема про бій за Дубно перестала бути, так би мовити, забороненою. Тоді сучасні історики і взялися за її дослідження.
Більшість з них виділяє 3 причини поразки радянських військ в найбільшому танковому бою.
Першою (чи не найголовнішою) причиною поразки армії СРСР у битві за Дубно є прорахунки представників військового керівництва.
По-перше, саме вони дозволили німцям увійти всередину своїх військ. Про що йдеться? Про те, що між фронтами у трикутнику з вершинами у Бродах, Дубні та Луцьку (територія достатньо велика) утворився розрив приблизно у пів сотні кілометрів. Цим скористалася танкова група Німеччини, увійшовши крізь вільну ділянку. Що це означало?
А те, що армія СРСР, яка намагалася наступати на захід, була вимушена розвернутися і, так би мовити, наздоганяти ворога, що опинився за спинами.
«Ви стоїте обличчям до противника, а він раптом опиняється у вас за правим плечем. Для того, щоб відбити його, вам треба розвернутися і наступати якби назад. Ось це і мусили робити радянські мехкорпуси замість наступу на територію окупованої Польщі», – вдало описав ситуацію історик Андрій Харук.
По-друге, військове керівництво не мало достатньо інформації, часу та, напевно, здорового глузду, аби правильно спланувати тактику бою. А ще дуже часто верхівка ігнорувала факти, які їм доносили безпосередньо з поля зіткнення. Мовляв, їм видніше.
Яскравий приклад, що підтверджує вищенаписані твердження, – окрема битва за саме місто Дубно.
Щойно прибувший на місце тодішньої події корпусний комісар вирішив, що все знає краще за інших. І взявся віддавати накази. Чи обдумані? Ні!
Не давши часу ні на розвідку, ні на перегрупування військ, сказав генералу Рябишеву наступати на Дубно.
Так, фашисти такого кроку не очікували. Тож радянська армія (а саме 34 танкова дивізія та мотоциклетний полк) розгромила кілька німецьких підрозділів. Ба більше, їм навіть вдалося увійти в місто. Однак там солдатів СРСР і оточили. Незважаючи на спротив, танкістів німці знищили…
Загалом, рішення наступати замість того, щоб оборонятися від ворога, який фактично вже перебуває у тебе в тилу, було фатальним для армії СРСР відразу. А прийняли його точно не звичайні солдати…
Ведення війни як причина поразки радянських військ в найбільшій танковій битві
Другий фактор, який посприяв поразці радянських військ у найбільшій танковій битві, – саме ведення війни.
По-перше, через необізнаність у ситуації на фронті, а також стрімкий розвиток подій у цій битві, командування армії СРСР постійно змінювало свої накази. А це в будь-якому випадку до добра довести не могло.
А, по-друге, між радянськими військовими не було ніякої комунікації: розвідка – окремо, піхота – окремо, авіація – окремо. А на війні так не працює. Програш у битві за Дубно – яскравий цьому доказ.
Втрати, яких можна було уникнути, як причина поразки радянських військ в найбільшій танковій битві
Третя причина поразки СРСР у битві за Дубно, Броди та Луцьк – це втрати техніки.
Так, без подібного не відбувається жоден бій. Однак конкретно в цьому випадку багато втрат стало такими, яких могло б і не бути.
За різними даними, у найбільшій танковій битві часів Другої світової війни від 40 до 80% втрат техніки були (увага!) небойовими. Тобто це транспорт, у якого закінчилося паливо, бо привезти було ніяк; транспорт, який зламався під час маршів; і транспорт, який залишили, коли кивали п’ятами 29-30 червня 1941 року.
Було б добре, якби цей матеріал або принаймні останнє речення прочитали і росіяни. Адже незабаром їх чекатиме те ж саме: вони знову киватимуть п’ятами з української землі. Тільки тепер, у 2023 році, їх виганятимемо ми, а не німці, як у 1941.