Не шукати собі союзників, а покладатися на власні сили: висновки битви під Берестечком

Наприкінці червня 1651 року поблизу села Пляшева, що розташоване на межі сучасних Рівненської та Волинської областей, відбулася битва козацько-селянського війська з польським військом, яке мало значну перевагу, яка більш відома як битва під Берестечком, розповідає сайт yes-rivne.com.ua.

Що передувало битві

Під проводом Богдана Хмельницького в ході Національно-визвольної боротьби відбулося чимало битв, кожна з яких мала свої особливості. 

Після того, як козаки завдали поразки полякам на Брацлавщині й Волині, польсько-шляхетські загони змушені були відступити до Збаража. На чолі п’ятнадцятитисячного польського війська був Ярема Вишневецький.

Облога міста тривала майже сім тижнів. На допомогу Яремі Вишневецькому з Варшави через Люблін, Замостя, Сокаль до Золочева вирушив польський король Ян II Казимир Ваза.

Перехопити військо польського короля вдалося козакам на чолі з Богданом Хмельницьким та його союзником кримським ханом Іслямом III Гераєм.

Польське військо зазнало поразки. Козаки мали намір взяти в полон самого короля, проте гетьман не наважився цього зробити. Яну II Казимиру Вазі таки довелося у Хмельницького просити миру.  

Сплутала всі карти зрада союзника козаків – кримського хана Ісляма III Герая, який, злякавшись посилення козаччини, виставив Хмельницькому ультиматум: або мир з королем, або він розверне зброю проти нього.

Богдану Хмельницькому довелося розпочати перемовини з польським королем, що завершились підписанням Зборівського миру 8 серпня 1649 року.

Зборівська угода

“Декларація Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти” – така повна назва Зборівської угоди.

З ключових умов договору можна виділити наступні:

• польський король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств;
• на землях Війська Запорозького вся влада належала гетьману;
• чисельність козаків Війська Запорозького мала обмежуватися 40000 осіб. Ті з козаків, які не потрапляли до цього реєстру, змушені були повертатися до панів;
• відновлення прав православної Київської митрополії.

Якщо резюмувати, то договір передбачав встановлення “вічної приязні” та надання допомоги з обох сторін проти ворогів.

Польський король також погодився на виплату Криму по 200 тисяч талерів на рік. 

Існувала ще таємна шоста стаття цієї угоди, за якою татарам надавався дозвіл “вільно спустошувати край, повертаючись назад”, що означало грабувати українські землі та брати в полон наших земляків.

Зборівська угода не влаштовувала ні козаків, ні поляків.

Польського короля не влаштовували тим, що йому довелося піти на поступки козакам, визнавши територіальну владу гетьмана, а отже українську державність. А Богдана Хмельницького обурювало те, що реальні завоювання козаків не відповідали пунктам угоди, за якою козакам надавалися лише три воєводства, тоді як Хмельницький був за крок до знищення Речі Посполитої і повернення більшості етнічних українських земель.  Обидві сторони почали підготовку до нових сутичок.

Розгортання подій

Розпочалася Берестецька битва в червні 1651 року. Союзником козаків знову виступив кримськотатарський хан Іслям III Герай, який і тут відіграв трагічну роль для козаків.

Чутки про наступ Богдана Хмельницького з військом ширилися давно, відповідно польський король Ян II Казимир Ваза вирішив першим йти назустріч козакам. 

Як свідчать історичні джерела, в розпорядженні польського короля перебувало 80-90 тисяч військових (піхота та кіннота) і 180-200 тисяч челяді.

З української сторони було 60 тисяч козаків, яких вдалося зібрати Богдану Хмельницькому, та 40-50 тисяч селян. Союзники Хмельницького виступили з військом до 45 тисяч татар.

Фактично навʼязане козакам місце битви позбавляло їх свободи маневру, адже польські фланги були прикриті лісом та болотами.

Саму битву умовно розділяють на три етапи боїв:

• 28-29 (18-19) червня;
• 30 (20) червня;
• 01-10 липня (21-30) червня.

Першими в атаку пішли козаки з татарами, атакувавши праве крило війська поляків, а згодом і ліве. Проте польська кіннота, перейшовши у контрнаступ, завдала поразки козакам та їх союзникам. Основні сили кінноти козаків і татар підійшли вночі 29 (19) червня, а на ранок польський король у поле вивів лише кінноту. Підрозділи козаків і татар впродовж дванадцяти годин атакували ліве крило поляків, після чого завдали поразки жовнірам правого крила.

На допомогу козакам прибув український табір з піхотою та артилерією.

Підсумки другого дня битви були для поляків невтішними, адже король втратив близько 300 шляхтичів, а також мало не загинув майбутній польський король Ян Собеський.

Тут на допомогу полякам знову прийшли татари. Іслям III Герай через свого посланця розпочав перемовини з поляками. Кримськотатарський хан, як і під Зборовом, не був зацікавлений у розгромі польського війська та отриманні українцями незалежності.

Зрада союзника козаків

Третього дня 30 (20) червня Богдан Хмельницький вишикував до бою власне військо: в центрі розмістив чотири табори, з правого крила – кінноту, з лівого – розмістилися татари. 

Польське військо шикувалося за “головним зразком”, де попереду розміщувалася артилерія, позаду – піхота, а за піхотою – підрозділи драгунів, рейтарів, кінноти. З правого флангу розташовувалися полки кінноти та половина посполитого рушення (земської оборони) шляхти. З лівого флангу теж перебували полки кінноти та решта посполитого рушення. 

Перші атаки розпочали татари, атакувавши праве крило поляків. Після вогневого удару польською артилерією українсько-татарських позицій татари почали зазнавати значних втрат. Після смерті родича хана Амурата-мурзи союзники козаків остаточно почали залишати поле бою.

Польський король, скориставшись цим моментом, кинув всі свої сили проти козаків. Богдану Хмельницькому довелося відступити зі своїм військом в долину річки Пляшівка.

Аби повернути союзника назад на поле бою, гетьман кинувся його наздоганяти, проте був на деякий час насильно затриманий ханом.

Поразка козаків

Без командира та після важкої битви козакам за ніч вдалося організувати новий табір, який сягав відстані 3,5 кілометра. З трьох боків табір був оточений болотами й річкою.

Польський король почав готувати штурм, на це йому знадобилося дев’ять днів.

Іван Богун, який став на чолі війська, спланував перекинути через болота і річку Пляшівку частину козаків, які б скували сили противника, що розміщувалися в тій частині. Але рештою козацтва такий намір Богуна було сприйнято як втеча старшини, що спричинило загальну паніку у війську.

Цією ситуацією скористалися поляки та вдарили по переправі.

Завдяки вправним діям Івана Богуна, котрий сформував двадцятитисячний корпус кінноти, що прикривала відступ, козакам вдалося оминути розгрому та врятувати основні свої сили, а також зберегти більшість гармат та порох.

Історія памʼятатиме триста мужніх оборонців, які на одній з острівних ділянок билися до останнього, обравши смерть з честю, а не ганебну здачу в полон.

В історичних джерелах наводяться різні дані про втрати козаків, проте більшість схиляється до того, що така цифра становить до десяти тисяч осіб. Все ж більшій частині війська вдалося відступити.

Це була поразка, але не програш у війні.

Подальші дипломатичні перемовини Богдана Хмельницького та польського короля Яна II Казимира Вази вилились в Білоцерківську угоду 1651 року, яка підтверджувала гетьманський статус Хмельницького, хоча вона значно програвала умовам Зборівського договору 1649 року.